субота, 24 грудня 2011 р.

ЩЕ РАЗ, ЧОМУ СУМИ БУЛИ ЗАСНОВАНІ У 1655 РОЦІ, А ВОЄВОДА КИРИЛО АРСЕНЬЄВ ЗАСНОВНИКОМ НАШОГО МІСТА БУТИ НЕ МІГ


Вже більше дев’яти місяців на сторінках обласної преси продовжується полеміка між співробітником КГБ СССР Борисом Манжелою та постраждалим від дій цієї спецслужби у далеких 70-х за свої політичні переконання Григорієм Хвостенком з приводу заснування та ранньої історії Сум, а також доцільності побудови пам’ятника відразу двом засновникам Сум – осадчому Гарасиму Кондратьєву та московському воєводі Кирилу Арсеньєву (див.: Хвостенко Г. Політична запопадливість до добра не доводить // Сумщина. – 2011. – 2 лютого; Манжела Б. Платон мій друг, а істина – ще більший друг // Суми і сумчани. – 2011. – 18 березня; Хвостенко Г. Німець каже: «Ви хазари» – «Хазари! Хазари»» // Суми і сумчани. – 2011. – 22 квітня; [Богдан Чалий]. Про пам’ять і пам’ятники, або напівправда гірше брехні // Ярмарок. – 2011. – 17 листопада; Манжела Б., Кондратенко С. Хто заганяє історію в Прокрустове ложе? // Ярмарок. – 2011. – 15 грудня). Як бачимо в останній публікації на боці Манжели долучився до дискусії і Сергій Кондратенко, який відомий крім усього іншого ще й як чорносотенець. Він є старшим сумської групи Союза русского народа.


У цій дискусії, яка супроводжується часто досить неприємними моментами надмірної емоційності та «переходу на особистості» (і це зрозуміло чому) є все ж таки дві проблеми, з приводу яких і хотілося б висловити власну точку зору.
По-перше, це рік заснування міста Суми. Здавалося б, для чого пертися у відчинені двері, коли вже існує офіційно прийнята дата – 1655 рік. Але ні Б. Манжела, ні Г. Хвостенко, а з ними мабуть і багато інших любителів сумської старовини з цим і досі не погоджуються. Б. Манжела говорить про 1651 рік, Г. Хвостенко – 1652.
Саме для всіх їх хотілося б повторити деякі неспростовні до цього часу факти. Вперше вони були викладені у монографії Віктора Юркевича «Українська еміграція на Схід і заселення Слобожанщини за Богдана Хмельницького» (1932). Саме Віктор Дмитрович Юркевич (1898–1939), цей найближчий учень Михайла Грушевського, репресований у 1937 році, відкрив у московських архівах такий документ як чолобитна на ім’я московського царя Олексія Михайловича від ста переселенців (ста, а не трьохсот як у Дмитра Багалія) на чолі з отаманом Гарасимом Кондратьєвим з містечка Ставище, які просили у московського царя дозволу поселитися на місці теперішніх Сум.
Розшукав В. Юркевич і документ про призначення 1 липня 1656 року першим московським воєводою в Сумах Кирила Арсеньєва. Між іншим, ще з совєтських часів фотокопії цих і багатьох інших документів із Російського державного архіву давніх актів зберігалися у Сумському обласному краєзнавчому музеї і врешті були опрацьовані й опубліковані співробітниками цього музею Ладою Сапухіною та Ларисою Бєлінською у збірнику наукових статей «Сумський обласний краєзнавчий музей: історія і сьогодення» [Суми: МакДен, 2005].
Отже, читаємо початок чолобитної: «Царю государю и великому князю Алексею Михаиловичю всеа Великия и Малыя Росиї самодержцу бьют челом халопи твои бедныя и розореныя от ляховъ и от татар города Ставища черкасы атаман Герасимка Кондратевъ и редовые козаки всех сто человекъ в нинешнем государь во 163-м году в великие говейны пришли мы гонитвой из за Днепра на твою царскую неизреч[е]ную милость з жанишками и з детишками и приш[ед] стали на Пъсле реки подле речки Сумъ на Берлицкомъ городищи…» [РГАДА. – Ф. 210. – Белгородский стол. – Оп. 12. – Столб. 405. – Л. 735, 735 развор.]. Тут дається чітка вказівка на час прибуття ста перших переселенців на територію сучасних Сум – «…в нынешнем… 163 году в великие говейны», тобто у великий піст (це десь березень місяць) 7163 року візантійської ери від сотворення світу. Якщо перекласти це датування на еру від народження Христа, то отримуємо: 7163–5508=1655 рік. Причому в самій чолобитній підкреслюється, що прибули переселенці «у нинішній» 1655 рік, а ніяк не раніше.
Чолобитна була отримана у Москві 24 червня 1655 року за старим стилем (додаємо 11 днів різниці, яка склалася у ХVII столітті між юліанським і григоріанським календарями і отримуємо 5 липня), а вже 26 червня за тим же старим стилем «по приказу околничего Iвана Офонасевича Гавренева велено тем черкасом селитца на Берлитцком городище». Цікаво, що, приміром, Б. Манжела цитує у своїх статтях цю чолобитну, але якось вибірково. Те, що не вписується в його бажання відносно дати заснування Сум ним чомусь не помічається.
І врешті, В. Юркевич спростував дату відписки воєводи К. Арсеньєва московському царю, яку відомий український історик Дмитро Багалій датував 1653 роком. Саме за цією датою наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. вважалося, що Суми засновані або у 1652, або ж у 1653 роках. Ще раз проглянувши оригінал відписки, В. Юркевич побачив, що дату у ній написано дуже неясно, але на зворотньому боці чітко вказана дата одержання документа 7 серпня 1657 року. Та й справді, крім усього іншого, як міг Арсеньєв бути у 1653 році воєводою у Сумах, коли він у 1652–1654 роках був воєводою у м. Усерді.
Таким чином, ми маємо на сьогодні писемні історичні джерела, з яких досить чітко випливає факт заснування міста Сум у 1655 році. Можливо говорити про якусь іншу дату заснування Сум? Можливо… коли будуть відкриті якісь інші джерела, які можуть спростувати чолобитну. І лише так. Не з патріотичних бажань чи особистих фантазій береться дата заснування, а лише із історичних джерел.
По-друге, щодо воєводи Кирила Арсеньєва як одного з засновників Сум. Цю ідею активно пропагує у своїх публікаціях Б. Манжела і різко проти неї налаштований Г. Хвостенко. У масовій свідомості сум’ян до недавнього часу, як щось само собою зрозуміле, побутувала інформація про те, що Суми заснували переселенці з містечка Ставище на чолі з отаманом Гарасимом Кондратьєвим.
Але раптом у 2010 році дехто заговорив про дуумвірат – Гарасима Кондратьєва та Кирила Арсеньєва. Спочатку цю ідею запропонував зреалізувати під час можливої реконструкції майдану Незалежності бєлгородський скульптор Анатолій Смєлий (Російська Федерація). Його проект пам’ятника Арсеньєву та Кондратьєву ще у 2005 році зайняв перше місце на Всеросійському конкурсі «Наше Отечество» в номінації «Памятник поколения». Пізніше А. Смєлий, прибувши до Сум, сказав, що у 2006 році його ідея не знайшла підтримки у місцевої влади, а «когда же к власти пришел Янукович, что-то начало меняться. Я снова приехал в Сумы, поговорил с Цупро скульптура его заинтересовала, я пошел к Быкову, и мы с ним сработались. За две недели внесли в проект доработки с учетом исторической темы и представили проект» [Данкор. – 2010. – 17 ноября].
Проект А. Смєлого розглядався Сумською міськбудівною радою 11 листопада 2010 року. Можливий майбутній пам’ятник запропоновано було назвати пам’ятником «родітєлям» міста. Вдруге проект пам’ятника парі Арсеньєва та Кондратьєва, тепер уже у виконанні сумського скульптора Богдана Люкляна, міськбудівна рада розглядала 10 лютого 2011 року. Тут запропоновано було винести обговорення проекту на суд громадськості. Таким чином, ідея про К. Арсеньєва як ще одного засновника міста стала актуалізуватися з при ходом до влади проросійської партії регіонів.
Що ж власне сталося? Чому раптом декому захотілося зробити засновниками міста Суми відразу двох чоловік – московського воєводу і українського осадчого? Ця ситуація справді потребує якогось пояснення. Далі спробуємо викласти власне бачення проблеми.
Отже, ми точно знаємо, що К. Арсеньєва воєводою у Суми московський цар призначив 1 липня 1656 року за юліанським календарем (це десь 11 липня за григоріанським), а до виконання своїх обов’язків він приступив приблизно через місяць (в указі царя читаємо, що Арсеньєв спочатку повинен був з Усердя прибути до Москви, а  вже звідтіля - до Суминого городища).
Але у цей час «Сумин городок» уже існував. Так, в одному з указів московського царя Олексія Михайловича говориться, що у січні 1656 року «билі челом государю царю і великому князю Алексею Михайловичю… черкаского города Ставища черкасы атаман Гарасимко Кондратевъ с товарыщи пятсот человекъ построилис де они на Берлицком городище на реке на Псле подле реки Сумы…» [РГАДА. – Ф. 210. – Белгородский стол. – Оп. 13. Столб. 508. – Л. 97 развор., 98 развор.].
Отже, «построилис». Що це була за побудова засвідчують археологічні обстеження центральної частини Сум, що проводилися у 1999 та 2002 роках під час реконструкції вулиць Соборна та Воскресенська. Це був невеликий острожок з ровом навколо нього, збудований козаками під керівництвом Гарасима Кондратьєва, залишки якого виявлені на території вулиць Соборна, Воскресенська, провулків 9 Травня та Терезова і в урочищі «Козацький вал». На думку сумського дослідника Євгена Осадчого «фортеця займала довгий мис, утворений долинами річок Псел, Сумка, Стрілка довжиною понад 300 метрів. Мис має витягнуту під трапецієподібну форму, поверхня рівна, стрілка мису із значним ухилом в бік р. Сумка. Висота над заплавою становить 10 м» [Осадчий Є. М. Сумська фортеця середини XVIIXVIII ст. (пам’ятникознавчий аспект) // Сумський історико-архівний журнал. – 2010. – № Х–ХІ. – С. 193]. Укріплення такої фортеці були примітивні й їх оборонна спроможність низька. Але головне тут, що до прибуття воєводою у Суми К. Арсеньєва фортеця (а значить і місто) вже існувала.
К. Арсеньєв справді керував побудовою досконалішої дерев’яної фортеці-острогу та Преображенської церкви, після побудови яких у лютому 1658 року він був переведений царським урядом на інше місце служби. Фактично К. Арсеньєв виконував функції наглядача при побудові сумськими козаками-«черкасами» острогу, креслення якого, до речі, також виконав «черкащанин» Яків Стандарний.
Таким чином, воєводою у Сумах К. Арсеньєв пробув рік і сім з «хвостиком» місяців. Якщо виходити із звичних смислів словосполучення «засновник міста», то К. Арсеньєв ніяк не міг бути таким засновником. Здавалося б історична традиція повинна залишитися незмінною: місто Суми заснували переселенці із містечка Ставище (Білоцерківського полку) очолювані отаманом Гарасимом Кондратьєвим.
Як би там не було, але ідея про дуумвірат вже запущена в інформаційне поле і тому потрібно сказати кілька слів про природу цієї неправди.
Спочатку трохи деякої теорії. Тут потрібно розрізняти історичну правду, яка сприймає минуле таким як «воно було насправді само по собі», безвідносно до інтересів сьогодення та політику історичної пам’яті, яка якраз і використовує факти минулого для ствердження певного локального інтересу в сьогоденні.
Взяти якусь історичну подію чи історичного діяча і сконструювати їх образи таким чином, щоб вони відображали певні групові інтереси в сьогоденні, щоб панування таких інтересів при допомозі цих образів-конструкцій узаконювалося – це і є політика історичної пам’яті. І у нашому випадку конструкторів «потрібного» образу початкової історії Сум, де зв’язана пара Кондратьєв/Арсеньєв засновують місто зовсім не цікавить, як же ж воно було тоді насправді. «Насправді» буде так, як вигідно нам зараз. Ось стратегічна мета творців образу Арсеньєва у якості засновника Сум. Ну, а далі залишилося небагато: нав’язати цю нову «велику правду» сум’янам.
Тепер про той частковий інтерес, який обслуговує конструкція дуумвірату. Якщо коротко відповідати на питання, то це інтерес прихильників націоналістичної доктрини «русского міра». Справа у тому, що останнім часом у тій інформаційній війні, що її Росія веде проти України за формування у свідомості рядових громадян образу несприйняття всього українського в Україні посилилася увага до сфери історичної пам’яті та символіки як її складової.
Стратегічна мета ідеологів «русского міра» така: потрібно сформувати такий образ минулого України, який би не «працював» на ствердження українських реалій сучасності. Наприклад: «Та в тієї України нічого свого ніколи й не було, й історія у них не своя, а лише провінційна варіант справжньої російської». Звідсіля: а що таке сучасна незалежна Україна? Та це просто випадкове утворення, що не має ніякої причини свого створення в минулому, а значить і перспективи на існування в майбутньому. По-іншому, сучасна Україна – це несерйозно і чим раніше ця нікому не зрозуміла випадковість зникне, тим краще. Зникати ж вона може лише в одному напрямку – злиття з Росією.
Якщо ж такий радикальний проект не спрацьовує, тоді у цій інформаційній війні все одно спрацьовує послабленіший варіант: при допомозі ствердження образу випадковості України в сучасності формується критична маса нелояльних до неї її жителів, що, знову ж, робить Україну слабкою ланкою у сучасних геополітичних розкладках.
Мета російського інтересу у цій війні історичних образів: не допустити на рівні свідомості українських громадян ствердити безпечну для подальшого існування української нації історичну «дистанцію» від «великого російського брата». Залишити на рівні свідомості, особливо середнього і старшого покоління громадян України, це нечітке національне межування, як передумову можливих подальших успіхів Росії в об’єднанні навколо себе України і Білорусії.
І ось тут і повинні спрацювати правильним чином підібрані маніпуляційні технології, до яких, у нашому випадку, відносяться ті смисли, які вкладаються і в ідею двох засновників міста, ну і відповідно у проект пам’ятника Арсеньєву і Кондратьєву. Росія завжди присутня в історії Сум. Суми – це наслідок московської причини, тобто волі царя-батюшки і його вірного воєводи. І всі жителі, і гості Сум дивлячись на можливий майбутній пам’ятник повинні чітко саме це розуміти.
Отже, є в узагальнюючій формі «політичне завдання» «старшого брата» і, звичайно ж, відразу знайшлися місцеві виконавці – «землячки», як називав таких Тарас Шевченко. Як же без них. Це наше майже родове. Б. Манжела, С. Кондратенко, члени історичного клубу ім. Булатовича тут як тут. До речі, на тому останньому засіданні містобудівної ради ще один проект пам’ятника двом «родітєлям» Сум був поданий якраз історичним клубом ім. Булатовича.
Я хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Так, К. Арсеньєв був першим московським воєводою в Сумах, так, його значення вище за наступних московських воєвод завдяки оцьому керівництву побудовою острогу, який простояв майже тридцять років, але робити рівним його фігурі отамана, осадчого, а з 1659 року і полковника Гарасима Кондратьєва та ще записувати у засновники міста – це, вибачте, неправда.
Між іншим, воєводою К. Арсеньєв був не таким уже й поганим. Його наступник, якого приставили наглядати за козаками, Умай Шамордін, приміром, вів себе з сумськими «черкасами» так нахабно, що це викликало повстання 1661 року.
І мова у зв’язку з пам’ятником, як зрозуміло, іде зовсім про інше. Пам’ятник Кондратьєву та Арсеньєву та ще поставлений, як пропонується його ініціаторами, на майдані Незалежності стає центральним символом нашого міста. І смисли цього символу чітко вказують на початкову залежність, несамодостатність, неповноцінність нашої історії.
Тому, у випадку з двома засновниками міста не можна не погодитися з Г. Хвостенком: ідея про К. Арсеньєва як засновника Сум – це інформаційна агресія у самі витоки нашої сумської історичної пам’яті.
Тепер мабуть стає зрозумілим, чому на початку статті були підкреслені посади та політична належність учасників суперечки. Саме тому, що їхня інтерпретація минулого залежить від їхньої професійної, світоглядної чи політичної точки (чи місця) перебування в сучасності. Є ті, хто перебуває у межах «великої російської історичної правди» про Суми і з їхньої точки зору і Суми, і, ширше, все українське – це лише маргінальний варіант метропольної московської історії, бо до цього часу існує єдиний «руській» народ і минуле лише підтверджує цю споконвічну єдність (нерозділеність) «вєликава русскава плємєні»; і є ті, хто ототожнив себе з «великою українською правдою» про наше минуле. Відповідно, з точки зору цієї правди, історія міста Сум – це складова української історії.
Як на мене, то це і є світоглядно-ідеологічне підгрунтя суперечки «Хвостенко-Манжела». Саме крізь призму такого підґрунтя, яке є своєрідною ціннісною матрицею особистої ідентичності одні історичні факти помічаються, а інші – ні. Одні факти в історичному минулому мають українське значення, а інші – російське. Одні є первинними, а інші – вторинними. По-іншому, історичні факти матимуть взагалі якийсь смисл, якщо вони не суперечитимуть цій світоглядній матриці.
Отже, справа у нашому випадку не лише у знанні чи не знанні історичних фактів, які стосуються сумської історії. Помилки тут є і у Б. Манжели, і у Г. Хвостенка. Справа у цілісному образі нашого історичного минулого. А воно можливе, коли, по-перше, тим чи іншим історичним фактам будуть приписані смисли не лише з точки зору тогочасного контексту, але й сучасного і, по-друге, потім ці осмислені факти будуть пов’язані причинно-наслідковими зв’язками в одне ціле за принципами отієї світоглядної матриці. Тепер, якщо перейти на звичну ідеологічну мову, це означає, що українець у сучасності дивиться і в минуле українськими очима, ну, а покручень… Зрозуміло.