суботу, 24 грудня 2011 р.

ЩЕ РАЗ, ЧОМУ СУМИ БУЛИ ЗАСНОВАНІ У 1655 РОЦІ, А ВОЄВОДА КИРИЛО АРСЕНЬЄВ ЗАСНОВНИКОМ НАШОГО МІСТА БУТИ НЕ МІГ


Вже більше дев’яти місяців на сторінках обласної преси продовжується полеміка між співробітником КГБ СССР Борисом Манжелою та постраждалим від дій цієї спецслужби у далеких 70-х за свої політичні переконання Григорієм Хвостенком з приводу заснування та ранньої історії Сум, а також доцільності побудови пам’ятника відразу двом засновникам Сум – осадчому Гарасиму Кондратьєву та московському воєводі Кирилу Арсеньєву (див.: Хвостенко Г. Політична запопадливість до добра не доводить // Сумщина. – 2011. – 2 лютого; Манжела Б. Платон мій друг, а істина – ще більший друг // Суми і сумчани. – 2011. – 18 березня; Хвостенко Г. Німець каже: «Ви хазари» – «Хазари! Хазари»» // Суми і сумчани. – 2011. – 22 квітня; [Богдан Чалий]. Про пам’ять і пам’ятники, або напівправда гірше брехні // Ярмарок. – 2011. – 17 листопада; Манжела Б., Кондратенко С. Хто заганяє історію в Прокрустове ложе? // Ярмарок. – 2011. – 15 грудня). Як бачимо в останній публікації на боці Манжели долучився до дискусії і Сергій Кондратенко, який відомий крім усього іншого ще й як чорносотенець. Він є старшим сумської групи Союза русского народа.


середу, 14 грудня 2011 р.

ЯК ЧЛЕНИ ІСТОРИЧНОГО КЛУБУ ІМ. О. БУЛАТОВИЧА СУМСЬКУ ІСТОРІЮ ФАЛЬСИФІКУВАЛИ

Мені вже набридло фальшування сумської історії деякими краєзнавцями-любителями і, за сумісництвом, "патрійотамі зємлі русской". Тому й написав ось це:
25 червня 2010 року в місті Суми на будівлі за адресою вул. Соборна, 36 з’явилася дивна пам’ятна дошка, яку встановили члени історичного клубу імені О. Булатовича. Що вражає в інформації, поданій на дошці, так це кількість фактичних помилок.
І на ці фактологічні перекручення потрібно чітко вказати.
Отже, спочатку угорі на дошці написано таке: «В этом доме в начале ХІХ века жили офицеры Сумского и Ахтырского гусарских полков». І далі перераховані відомі в російській історії цього періоду імена: Яків Кульнєв, Денис Давидов, Микола Раєвський, Сергій Волконський.
Перше зауваження: того будинку, на якому причеплена пам’ятна дошка, на початку ХІХ століття, точніше - у 1804 році, не існувало. Саме «цей» будинок міг бути побудованим лише після масових сумських пожеж 1839 та 1840 років, коли в місті і розпочалося масове будівництво кам’яних помешкань. Треба сказати, що після тих пожеж кількість кам'яних будинків у місті зростала так швидко, що за свідченням відомого російського слов’янофіла Івана Аксакова на 1853 рiк у Сумах їх вже нараховувалося 97 [Див.: Аксаков І. Місто Суми і Введенський ярмарок. - С. 150]. Суми ж на початку ХІХ століття – це всуціль дерев’яні будівлі, з каменю були лише деякі церкви. На карті кінця XVIII століття добре видно, що в Сумах було лише два кам’яних будинки та і ті на вулиці, яка зараз називається Воскресенська:

вівторок, 6 грудня 2011 р.

Про історичну пам'ять


Чому така велика увага в модерну добу формування й  існування політичних націй надається саме феномену історичної пам’яті? Дещо абстрактна відповідь може бути такою: певним чином впорядковані способи та зміст пам’ятання минулого, пережитого спільнотою, досвіду є основою соціального порядку й осмисленості існування нації в сучасності. І, навпаки, стан абсолютного забуття – амнезія – є хворобою як на індивідуальному, так, за аналогією, й на колективному рівні існування людини.
Беремо на себе сміливість стверджувати, що жодна спільнота не може існувати без об’єднавчого колективного «фонду спогадів», без, ширше кажучи, історичних уявлень про себе. І якими б неточними, з точки зору канонів історичної науковості, такі уявлення не були, вони відіграють роль інструменту, за допомогою якого ця національна спільнота пізнає сама себе, визначає свої власні межі та проектує стратегії поведінки з іншими соціальними спільнотами.