"Нехай буде мій історик такий: безстрашний, непідкупний, незалежний, друг свободи слова та істини, який називає, як каже комічний поет, фігу фігою, а ночви - ночвами, не керується ні дружбою, ні ненавистю, не знає милосердя чи страху, не визнає авторитетів, справедливий суддя, доброзичливий до всіх настільки, щоб нікому не дати більше, ніж той заслуговує, у своїх працях чужоземець і людина, яка не має батьківщини, не визнає правил, окрім закону власної совісті, не зобов'язаний нікому у службі, байдужий до чужих оцінок, адже він говорить про події, які справді відбулися".
ЛУКІАН

субота, 3 листопада 2012 р.

ПРО СЛОВО "РУСИЧ"


Нещодавно розмовляв з одним російським націоналістом. 
Він говорив, що я – русич, і він – русич, і що всі ми русичі, бо вийшли з Київської Русі, і що було б добре до того стану нерозчленованої єдності знову повернутись, тоді б зникла маса проблем, ну, і т. д., і т. п. 
Отож, ця невелика історична замальовка про слово "РУСИЧ".


Почнемо з того, що Давня Русь такого слова не знала. Правда, в даньоруській літературі в одному творі чотири рази зустрічається слово «русичі» (у множині).
Це славнозвісне «Слово о полку Ігоревім». Якраз там читаємо: «...съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону»; "русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша, ищучи себѣ чти, а князю – славы"; «Дѣти бѣсови кликомъ поля прегородиша, а храбріи русици преградиша чрълеными иты»; «...ту кроваваго вина не доста; ту пиръ докончаша храбріи русичи: сваты опоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Але із множини «русичі» однини «русич» утворити не можна. Правильно повинно бути «руситин». Зрозуміло, що такого слова Давня Русь також не знала. Але в ті часи активно вживався термін «русин», як однина від «колективного» поняття Русь.
І тут все логічно правильно. Наприклад, у «Правді Руській» часів Ярослава Мудрого читаємо: «(1) Оубьеть моуж(ь) моужа, то мьстить братоу брата, илис(ы)н(о)ви о(т)ца, любо о(т)цю с(ы)на, или братоу чадоу, любо сестриноу с(ы)н(о)ви; (2) а ще не боудеть кто мьстѧ, то 40 гривенъ за головоу; (3) аще боудеть роусинъ, любо гридїнъ, любо коупчина, любо ѧбетникъ, любо мечникъ, аще изъгои боудеть, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити зань».
Та власне, як самоназва це слово вживалося ще і в ХІХ столітті на означення населення Західної України. А в ХХ столітті деякі русини Закарпаття, Словаччини та польських Бескид навіть намагаються утворити четверту східнослов’янську націю.
Слово ж «русич» має закінчення –ич. Це означає, що він є сином (потомком) сім’ї, роду, племені, що походить від імені Рус. Виникнення ж імені Рус пов’язане з польською легендою про походження слов’ян. У Вступі «Хроніки Великопольської» (ХІІІ ст.) читаємо: «Отже, від цих паннонців народилось три брати, сини Пана, володаря паннонців, із яких первісток мав ім’я Лех, другий – Рус, третій – Чех».
Таким  чином, вигадане польськими хроністами ім’я легендарного прабатька східних слов’ян Руса дозволяє утворити етнонім русич
Потім ця легенда перейшла в українські ранньомодерні історичні твори. Так Феодосій Софонович у своїй «Хроніці з літописців стародавніх» (до 1673 р.) подає її таким чином: «ПовЂдаютъ нЂкоториї, якобы русъ от Руса мЂли назватися, мовячи, ижь три братиебыли: Рус, Чехъ и Лехъ. Ωт Руса князя славенскиі  народы, над которыми ωнъ пановал, русъ назвалися, от Чеха чехи, от Леха лехи».   
Ну, а вже з польських та українських джерел вона стала відома й у Великоросії. Потім, у часи Романтизму, росіяни слово "русич" в однині приписали епосі Давньої Русі.
Що ж до слова «русичі» («русиці») в «Слові о полку Ігоревім», то тут можливі, принаймні, два варіанти відповіді.
Або це індивідуальний авторський винахід, своєрідна формула високого складу давньоруського поета, або ж саме «Слово…» написане було не наприкінці ХІІ – поч. ХІІІ століття, а пізніше, коли вже в землях східних слов'ян активно побутувала польська легенда про прабатька Руса. Так, власне, вважав відомий російський історик Олександр Зимін, для якого наявність у «Слові…» таких слів як «русичі» і є підтвердженням того факту, що цей твір був написаний у ХVІІІ столітті.