понеділок, 31 березня 2014 р.

НЕОКАНТІАНСТВО В ІСТОРИЧНОМУ ПІЗНАННІ: ВЕРСІЯ БОГДАНА КІСТЯКІВСЬКОГО

Богдан Кістяківський (1868 – 1920) узвичаєно розглядається як російський соціолог та філософ права початку ХХ сторіччя, а також як яскравий представник «Срібного віку» російської культури (варто нагадати його участь у знаменитому збірнику «Вехи»). Але сам він на рівні етнічного походження однозначно ідентифікував себе українцем (наприклад, він підписував свої публіцистичні статті Українець та врешті саме таке самоусвідомлення і привело Кістяківського-ліберала до розриву із іншим ідеологом лібералізму – Петром Струве через українофобські погляди останнього). І хоча в тих конкретно-історичних умовах імперської Росії така ідентичність не могла не бути суперечливою (хоча б тому, що вона поєднувалась із лояльністю до моделі політичної «великой русской нации») та нам мабуть потрібно розуміти, що це масовий тип націєвідчуття в умовах відсутності власної держави. Приналежність до українства на одному із рівнів самоідентичності дозволяє розглядати філософські погляди Кістяківського складовою історії української філософії.

понеділок, 3 березня 2014 р.

ПРОБЛЕМА ЕПОХИ В ІСТОРІОСОФІЇ ВІКТОРА ПЕТРОВА

Віктор Платонович Петров (1894–1969) є одним із найбільш ерудованих українських інтелектуалів, яскравим представником культури епохи «розстріляного відродження» та повоєнної української еміграції. Він відомий насамперед як літературознавець, фольклорист і археолог. Крім цього, потрібно згадати, що він був одним із творців української модерної літератури («шостий у гроні» неокласиків, за висловом Юрія Шереха). Але названими сферами духовності не обмежується багатогранний талант В. Петрова, роки перебування в еміграції, після Другої світової війни, були також роками захоплення історіософською проблематикою. За свідченням В. Корпусової, зацікавленість історіософією у В. Петрова виникла набагато раніше, ще у 20-ті роки, коли він досліджував світоглядно-теоретичні засади фольклорних та етнографічних явищ [2, с. 19].