понеділок, 17 листопада 2014 р.

ПРО ТЛУМАЧЕННЯ ФЕНОМЕНА МІФУ ОЛЕКСАНДРОМ ПОТЕБНЕЮ


Відомий український учений XIX століття, мовознавець і фольклорист Олександр Опанасович Потебня (1835–1891) у своїх «Записках з теорії словесності», які вперше були опубліковані вже після його смерті, у 1905 році, висловив кілька важливих думок, що чітко вказують на власне, оригінальне, розуміння ним феномена міфу. Своє бачення сутності міфу він зреалізовує, насамперед, при аналізі феномена простонародної релігійності. Але сам міф О. Потебня відносить до сфери вербальної реальності. При цьому він виходить із тих висновків, що саме завдяки мові відбувається створення образу світу із сирого матеріалу відчуттів. Людині від природи притаманна властивість бачити світ не як розпорошену величезну кількість одиничних предметів, але вносити у нього певну системність і цілісність. Якраз ця властивість і реалізується з допомогою мови, так як слово «вносить ідею законності, необхідності, порядку у той світ, яким людина оточує себе і який їй довелося приймати за дійсний» [1, 146].
Потебня ще строго не розрізняє смислової наповненості таких понять, як «міфічне мислення», «міфічне світоспоглядання», «міфологічний погляд», але він переконаний, що «причини, чому людині періоду міфів світ уявлявся таким, а не іншим» полягали саме в її свідомості, а не в зовнішній природі або в чомусь іншому [1, 155]. Тобто він переконаний, що спочатку міф все ж таки твориться на рівні структур свідомості, але виявлений він може бути лише через мову; мова ж пропонує свої «правила гри» при оформленні ідеальних мисленнєвих образів вербальним чином. Отже, безпосереднє охоплення «живих» міфічних структур свідомості для іншої, неміфічної,свідомості закрите: ми можемо зрозуміти міфічне мислення лише опосередковано, через символічну форму мови. Звідси і впевненість О. Потебні, що міф як певний етап у розвитку людської свідомості може вивчатися лише через його знакове втілення у словесній творчості, особливо через вивчення історії мови, головним чином лексики (етимології та семасіології).
З одного боку, міф у О. Потебні притаманний людині з архаїчною свідомістю, або як він писав: «міфічне мислення на певній сходинці роз витку – єдино можливе, необхідне і розумне; воно властиве не тільки якомусь часу, а людям всіх часів, які перебувають на певній сходинці розвитку думки» [1, 260]. Але тут же він зазначає, перекидаючи місток між первісними часами та сучасністю, що «багато прикладів міфічного мислення можна знайти не тільки у дикунів, а й у людей, які близько стоять до нас за ступенем розвитку» [1, 260], маючи на увазі вияви міфу на рівні простонародної свідомості. А тому «міфічна творчість не припинилась і в наші дні» [1, 266]. У цих процитованих думках О. Потебня ще не виходить за межі звичних для XIX століття уявлень про міф, але далі у нього спостерігається і привнесення дещо інших смислів у поняття міфічного мислення, що йде ще від Ф. ІІІлегеля та Ф. В. Й. Шеллінга. Саме у цих німецьких філософів доби романтизму спостерігається розуміння міфу як постійно-сучасного елемента культури. 
Тому, міфічне мислення за О. Потебнею формальне і тому «воно не виключає ніякого змісту: ні філософського, ні релігійного і наукового» [1, 260]. А це вже принципово нове бачення проблеми, що аналогічне тим підходам, які вже у наступному, XX столітті, приведуть до помічання міфу в сучасному соціокультурному середовищі і не обов’язково лише у його аграрно-традиційній складовій. Отже, міфами можуть називатися сучасні релігійні, наукові та філософські побудови, якщо їм будуть притаманні схеми (форми) міфічного мислення. 
Говорячи про механізми перенесення міфу з первісних станів свідомості на сучасну, сам міф, як уже було сказано, розумівся О. Потебнею, насамперед, як вияв мови – для нього це слово-оповідь. Міфом для нього є неусвідомлене перенесення значень з одного предмету на інший. Повніше сутнісне розуміння міфу О. Потебнею висловлене так: «У міфі образ і значення різні, алегоричність образу існує, але самим суб’єктом не усвідомлюється, образ повністю (не розкладаючись) переноситься у значення. Інакше: міф є словесне вираження такого пояснення (аперцепції), при якому пояснюючому образу, що має лише суб’єктивне значення, приписується об’єктивність, дійсне буття в тому, що пояснюється» [1, 259]. Такі неусвідомлювані перенесення тому й є неусвідомлюваними, що на рівні свідомості вони ніяк не сприймаються і, відповідно, ніяк не називаються. Усвідомлене ж перенесення, тобто усвідомлення «різнородності образу і значення» буде називатись уже метафорою. Поява метафори свідчить про зникнення міфу. Тому вислів «ніч пролітала над світом» може бути і міфом (коли людина вірить у дійсність висловленого: ніч сама наділена властивістю літати над світом), і метафорою (коли людина «зовсім не заперечує порівняння»). 
Починаючи аналіз міфу як вияву мови, О. Потебня редукує його як певну сюжетним чином оформлену оповідь до найпростіших мовних формул. Приклади таких міфів-формул: хмара є гора, грім – це ревіння бугая, Сонце – колесо і т. п. Для людини міфу міф «хмара є корова» буде найправильнішим, єдино можливим поясненням світу, він буде «повною істиною». Таким чином, «міф полягає у перенесенні індивідуальних рис образу, що повинний пояснити явище..., в саме явище», або з іншого боку, «міф створюється на грунті віри в об’єктивне існування (особистої, по-суті) думки» [1, 263]. Тому всі види оповідей, в яких будуть зустрічатись такі неусвідомлені перенесення, підпадатимуть, за О. Потебнею, під категорію міфу. 
Причиною несвідомого перенесення ознак предметів і ототожнення на цій основі самих предметів, як, наприклад, в часи архаїки – хмари та корови, є недостатність знань про них. А так, як така недостатність існує для людства протягом всієї його історії, то це й буде основною умовою постійної міфотворчості. Якщо ж нам деякі образи і предмети, що ототожнюються в міфах, будуть видаватись неправдоподібними і далекими один від одного, «то це лише особливість нашого погляду», погляду людини іншого рівня знань, але аж ніяк не носія міфу [1, 264]. О. Потебня впевнений, що міф виконує пізнавальну функцію і в часи коли ще науки не було і в сучасну добу, коли деякі прошарки суспільства можуть у своєму житті обійтися без даних науки. 
Міф є першим єдино можливим етапом у реалізації людиною своєї пізнавальної потреби, коли ж започатковується наука, міф поступається їй своїм панівним становищем у цьому прогресуючому гносеологічному ланцюгу. Все це є свідченням ускладнення людської думки. Відштовхуючись від такої гіпотези, О. Потебня не погоджується і з теорією про походження міфів одного із лідерів міфологічної школи Макса Мюллера (хоча до багатьох інших положень цієї школи він ставився позитивно). М. Мюллер (1823–1900) у роботі «Наука про мову», твердив, що спочатку кожен предмет позначався через якусь кількість атрибутів (поліомія), пізніше із цього розмаїття було вибране одне ім’я (синонімія). Інші атрибути після цього стали застосовуватись до інших предметів (деревина, наприклад, не тільки до дерев, але і до будинку, столу і т.п.) так, що почали набувати абстрактної самостійності (гомонімія). Деякі з них взагалі втратили будь-який зміст і існували лише в контексті прислів’їв, як ідіоматичні звороти і т. п. Так виникнення самостійності певних слів привело врешті-решт до такого становища, коли вони стали іменами деяких містифікованих суб’єктів. Так, наприклад, якщо припустити, що точне значення слова «присмерки» забулось, а вислів «присмерки занурюють Сонце в сон» залишилось, то звідсіля цілком припустимо, що якась нянька могла пояснювати дітям про те як «присмерки» у вигляді старенької бабусі приходять ввечері, щоб приспати Сонце. Подібним чином для дітей народилось дуже багато казок і міфів. Таким чином, за М. Мюллером, міф – це «дитяча хвороба» мови, і боги – це не що інше, як пусті імена без істот, витворені самою людиною. 
О. Потебню у цій концепції не влаштовувало якраз недотримання прогресистського принципу «від простого до складного»: виходить так, що спочатку існує розвинута мова, яка потім переходить на більш простий рівень існування. Але ж міф, за О. Потебнею, був спочатку – як закономірний етап у розумовому розвитку людства: «Чи потрібно додавати, що вважати створення міфів за помилку, хворобу людства, це означає думати, що людина зможе одразу розпочати із строго наукової думки; це означає вважати, що метелик помиляється, являючись спочатку черв’яком, а не метеликом?» [1, 155]. І якраз такому баченню М. Мюллера про генезу міфу і протистоїть його концепція, де міф – це словесний витвір як сукупність образу і значення. Та одразу ж потрібно зазначити, що О. Потебня лише частково не погоджується з М. Мюллером в межах єдиної для обох лінгвістичної концепції походження міфів. 
Підсумовуючи, вкажемо, що на думку О. Потебні в межах міфічного мислення дійсність осягається через почуттєвий образ, що представляє собою сукупність міфологізованих сприйняттів; міфічний образ повністю співпадає із його значенням, що у свою чергу, обумовлює принципову неметафоричність словесного міфу; з виникненням понять співвідноситься процес усвідомленім протиріччя між образом та його значенням, що врешті-решт і приводить до утворення тропів (метафор); суб’єктивний образ речі, процесу чи мисленнєвої абстракції у міфічному мисленні об’єктивується; для дослідника існування міфу-оповіді у всій складності його образної ієрархії поза початковим словом-міфом, що аналогічне за свою внутрішньою структурою міфу-оповіді неможливе; можливість вияву міфічного мислення не обмежується початковим етапом людської історії з притаманним йому специфічним типом свідомості.

 ЛІТЕРАТУРА
1. Потебня А. А. Слово и миф. – М.: Правда, 1989. – 624 с.

Джерело: Проблеми фольклористичної думки на Сумщині. Збірник матеріалів обласної науково-практичної конференції. – Суми: СумДПУ ім. А. Макаренка, 2005. – С. 3–6.