Показ дописів із міткою Українська історіософія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Українська історіософія. Показати всі дописи

понеділок, 30 жовтня 2017 р.

Про історіософські ідеї в творах Михайла Грушевського



Як свідчить досвід, у творах більшості знаних істориків можна імпліцитно віднайти певну умоглядну філософію. Що ж до теорії, то незважаючи на задекларований істориками емпіричний характер їхнього наукового знання вона є обов’язковим компонентом їх історичних досліджень. Просто справа «полягає не в тому, що історія є менш теоретичною, а в тому, що вона в меншій мірі займається виробленням власної теорії» [7, с. 332].
      У великого українського історика Михайла Грушевського (1866–1934) історіософські погляди формувалися під великим впливом позитивістської епістемологічної парадигми. Звідсіля й велика кількість паралелей, приміром, з поглядами І. Франка на історичний процес. Хоча, потрібно зазначити, що протягом довгого творчого життя у Грушевського його історіософія зазнавала трансформації також і під впливами ідей Е. Дюркгайма, методології «психології народів» В. Вундта та настанов неокантіанства, але все ж позитивістський компонент у цьому «букеті впливів» завжди залишався головним.


субота, 23 січня 2016 р.

ТЕМПОРАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ СХЕМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ В ІСТОРІОСОФІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВОЛЮНТАРИЗМУ


Історіософія дає нам цілісне уявлення про сенс, мету і спрямованість національного історичного процесу, правильно «воскрешає» минуле для легітимізації певного аспекту сучасної соціальної реальності. Потреба в «осмислюючих» моделях минулого сильніше відчувається в тих спільнотах, де гостро постає питання про національну та культурно-історичну ідентичність як окремої людини, так і всієї спільноти, її місця у світовій цивілізації, до яких, безперечно, належить і український народ. Тому звернення до окремих течій в історії української історіософії, їх аналіз з точки зору контексту сучасності надає їм нової актуальності та нового потенціалу. І тут значний інтерес становить історіософія українського волюнтаризму. Визначили цей тип української історіософії, як волюнтаристської ми за одним критерієм – рушійною силою історичного процесу в її узагальнюючих побудовах виступає певне вольове начало: чи то всієї нації, чи то національної еліти.
До історіософії волюнтаризму ми віднесемо ідеї групи літераторів, які в роки між двома світовими війнами об’єднувалися навколо «Літературно-наукового вісника», редагованого Дмитром Донцовим (1883–1973). Це – Юрій Липа (1900–1944), Євген Маланюк (189–1967), Олег Ольжич (Кандиба) (1907–1944). Але, в широкому розумінні, до цього типу української історіософії можна віднести і погляди таких інтелектуалів, як Юліан Вассиян (1894–1953), В’ячеслав Липинський (1882–1931) та Микола Хвильовий (1893–1933).
Окремі аспекти теми, заявленої в назві статті, досліджувалися Василем Пахаренком, Владиславом Родіним, Іваном Дзюбою, Анатолієм Астафєвим, Ігорем Загребельним, Олегом Баганом. Своє ж завдання вбачаємо у тому, щоб подати цілісний обаз українського історично процесу у сприйнятті представників історіософії волюнтаризму.

неділя, 14 вересня 2014 р.

ІДЕОЛОГІЯ НАРОДНИЦТВА ЯК ЦІННІСНИЙ КОНТЕКСТ ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Філософський рівень рефлексій не безпричинний, він завжди зовнішньо зумовлений. Така породжуюча обставина називається контекстом. Якщо ми розглядаємо феномен української філософської думки кінця ХІХ – початку ХХ століття, то потрібно зазначити, що шар професійної філософії в ній дуже вузький. Але поняття філософії набагато ширше за поняття професійної філософії і тому елементом української філософії є й погляди відомих українських інтелектуалів цього періоду (І. Франка, М. Грушевського, Б. Грінченка, Лесі Українки), які не обов’язково були професійними філософами. Якраз через детальний аналіз світоглядно-ідеологічного та науково-літературного контексту нам відкривається і специфіка філософських рефлексій цих класиків науки та художньої творчості. Основоположна функція контекстуального аналізу – пояснення і, як наслідок, розуміння самих філософських поглядів вищеперерахованих творців української культури модерної доби.

понеділок, 3 березня 2014 р.

ПРОБЛЕМА ЕПОХИ В ІСТОРІОСОФІЇ ВІКТОРА ПЕТРОВА

Віктор Платонович Петров (1894–1969) є одним із найбільш ерудованих українських інтелектуалів, яскравим представником культури епохи «розстріляного відродження» та повоєнної української еміграції. Він відомий насамперед як літературознавець, фольклорист і археолог. Крім цього, потрібно згадати, що він був одним із творців української модерної літератури («шостий у гроні» неокласиків, за висловом Юрія Шереха). Але названими сферами духовності не обмежується багатогранний талант В. Петрова, роки перебування в еміграції, після Другої світової війни, були також роками захоплення історіософською проблематикою. За свідченням В. Корпусової, зацікавленість історіософією у В. Петрова виникла набагато раніше, ще у 20-ті роки, коли він досліджував світоглядно-теоретичні засади фольклорних та етнографічних явищ [2, с. 19].

вівторок, 7 січня 2014 р.

ЩЕ РАЗ ПРО РОЗУМІННЯ ПОСТУПУ ІВАНОМ ФРАНКОМ

Однією з центральних постатей українського філософського процесу модерної доби постає Іван Франко (1856 – 1916). Не дивно, що всебічне вивчення його філософської спадщини має довгу історію. Приблизно всі наукові інтерпретації можна поділити на два періоди: «совєтський» та «постсовєтський». У «совєтський» період філософські погляди Івана Франка досліджували О.Білоус, С.Возняк, Г.Ємельяненко, А.Каспрук, О.Скляренко, М.Третяк. Типова їх оцінка належить Д.Острянину. «Як мислитель-матеріаліст Франко, – писав він, – намагався поширити свої матеріалістичні погляди і на пізнання суспільного життя. В силу того, що Франко не піднявся до рівня діалектичного матеріалізму, він не зміг послідовно провести принципи матеріалізму в поясненні суспільних явищ, тобто стати на позиції історичного матеріалізму. Проте в його соціологічних поглядах є значні, яскраво виявлені елементи матеріалістичного розуміння історії» [4, с. 28]. Тобто, за зразок однозначно береться єдино вірне марксистське матеріалістичне розуміння історії й уже за рівнем наближеності до цього зразка потім приписується значення істинності тому чи іншому вченню.

вівторок, 10 грудня 2013 р.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКІ АНАЛОГИ

Філософія екзистенціалізму відобразила «дух» свого часу, періоду глибоких потрясінь, що спіткали західноєвропейську цивілізацію в першій половині ХХ століття (Перша світова війна, становлення тоталітарних режимів, Друга світова війна). Це філософія кризової свідомості, й тому закономірним є її звернення до проблеми критичних ситуацій, у які потрапляє людина в періоди жорстоких історичних випробувань. Описавши нестійкість, ламкість і кінечність існування людини, екзистенціалізм (виключаючи, мабуть, Ж.-П. Сартра) усе-таки намагається відшукати в людині екзистенціальний шар автентичного, первинно-істинного, в якому й виражається її ідентичність.

понеділок, 12 листопада 2012 р.

ЮЛІАН ВАССИЯН: ІСТОРІЯ, ІСТОРІОСОФІЯ, ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТЬ


Творчість українського філософа й ідеолога націоналістичного руху Юліана Вассияна (1894–1953) (1) до сьогодні не отримала належної оцінки в історіографії української інтелектуальної історії. Тому необхідно детальніше зупинитись на ідеях цього консервативного мислителя, зважаючи на його світоглядні та філософські рефлексії щодо історичного виміру людського існування. Окремі аспекти цієї проблематики вже аналізувались у розвідках М. АнтоновичаА. Астаф’єваМ. Голянича (2). Специфіка ж нашого підходу полягає в тому, що ми зосереджуємо увагу лише на деяких ще не досліджених питаннях філософії історії Ю. Вассияна. Мета статті – розкрити вплив феноменологічної філософії Е. Гуссерля на його рефлексії над історією, вказати на моменти волюнтаризму в його філософсько-історичних побудовах та проаналізувати специфіку розуміння ним концепту «історична ідентичність».

четвер, 25 жовтня 2012 р.

ПРО ДЕЯКІ ІСТОРІОСОФСЬКІ ІДЕЇ В ФІЛОСОФСЬКІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ МИКОЛИ ШЛЕМКЕВИЧА: СПРОБА ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ


Розуміння специфіки розгортання українського філософського процесу в ХХ столітті неможливе без поглибленого вивчення первинних «цеглинок» такого процесу – творчості окремих мислителів. На цьому рівні індивідуальної конкретики існує ще багато недосліджених «білих плям» і, будемо сподіватись, нас чекає ще багато відкриттів. Однією з таких призабутих постатей української філософії є західноукраїнський мислитель середини ХХ століття Микола Шлемкевич (Іванейко) (1894–1966).

субота, 14 квітня 2012 р.

ІСТОРІОСОФІЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО ПОЗИТИВІЗМУ



Філософія історії в Україні представлена в основному у формі історіософії. А історіософський тип знання виникає в межах світоглядно-філософської парадигми романтизму. Відразу вкажемо на деякі типологічні характеристики романтизму, без яких розуміння феномену української історіософії стає неможливим.


субота, 19 березня 2011 р.

ІСТОРІОСОФІЯ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА


Часи формування модерної української нації з необхідністю актуалізували «осмислюючі» схеми історії, які у формі історіософії виконують для сучасності легітимізуючу функцію. Історіософія є філософсько-ірраціональним уявленням  про історичний процес. Якраз історіософія через процедури переосмислення і теоретизації українського минулого дає «дозвіл» на самостійне існування української нації в теперішньому часі. Тут значний інтерес становить початковий етап зародження такого історіософського знання. Саме фаза початкових історіософських рефлексій ніби «запрограмовує» специфіку розвитку наступних її етапів. Історіософія відомого українського історика Миколи Костомарова (1817–1885) стояла біля витоків цього цікавого поєднання національної ідеї та моделювання схем українського історичного процесу і тому її вивчення дозволяє нам зрозуміти специфіку інтерпретації історичного процесу, приміром, у наступників М. Костомарова – істориків-народників чи в «історіософському соціологізмові» В’ячеслава Липинського.
Проблема вивчення історичних поглядів (з їх історіософською складовою) М. Костомарова має довгу історію. Серед останніх публікацій, які стосуються нашої теми варто назвати статті Стефана Козака [4], Миколи Лука [10], Олексія Яся [13]. У своїй розвідці ми зупинимося лише на романтичному субстраті історіософських поглядів М. Костомарова, поєднаних з ідеями народництва, панславізму та християнської філософії.


середа, 23 лютого 2011 р.

УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОСОФІЯ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ


Історіософська проблематика пунктиром проходить через усю історію української філософської думки. Повторення сакральної біблійної моделі історії «від сотворення світу» в «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона (ХІ століття), гуманістична історіософія Станіслава Ожеховського (1513–1566), різні варіанти «відрубності» української історії в «козацьких літописах» (ХVІІІ століття), романтична історіософія першої половини ХІХ століття, позитивістське бачення історії людства у Володимира Лесевича (1837–1905) та Михайла Драгоманова (1841–1895) – ось лише деякі віхи цієї традиції. З цього приводу український філософ Микола Шлемкевич писав: «В осередку українського світовідчування і далі – світогляду здавна і нині, стоять історичні і соціологічні проблеми. Це особливо яскраво виявляється у свідомості української нації ХІХ і ХХ сторіч. Не навколо гносеологічних і не навколо природознавчих проблем, як це було в мисленні Західної Європи, але навколо питань історичної долі і правди кружляла українська духовність минулого і нашого сторіч»[1].

четвер, 25 листопада 2010 р.

"НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ" ДМІТРІЯ ТАБАЧНІКА



Кілька років тому написав для "Літературної України" статтю про небезпеки євразійського світогляду на прикладі аналізу  хамської публіцистики Дмитра Табачника.  На жаль ідеї цієї статті до цього часу актуальні.



Обговорення змісту та призначення української національної ідеї на сучасному етапі державотворення, започатковане на сторінках «Літературної України» виступами «О, націє, ти дужа і вічна як Бог» О. Вертія («ЛУ» від 24.07.08 та 31. 07.08), «Між демократією і охлократією» Е. Лисицина («ЛУ» від 07.08.08) та інших учасників дискусії, порушує гостропекучі проблеми нашого сьогодення та майбутнього України.

середа, 8 вересня 2010 р.

ПОНЯТТЯ «ТРАДИЦІЯ» В УКРАЇНСЬКІЙ КОНСЕРВАТИВНО-НАЦІОНАЛІСТИЧНІЙ ІСТОРІОСОФІЇ

В'ячеслав Липинський
 Українська історіософія першої половини ХХ століття як інтуїтивно-глобальна конструкція бажаної моделі історичного процесу є не просто способом його осмисленням, вона ще й виконує досить важливі прагматичні функції. Тобто одним із завдань такого «осмислюючого» погляду на історію стає також конструювання певної «картини» історії з точки зору політичних потреб сьогодення. Як на нашу думку, існує досить чітка відповідність між періодами українського націєтворення в ХХ столітті сфері та періодами активізації осмислення історичного процесу національно заангажованими інтелектуалами. Розуміння «образів» українського історичного процесу неможливе без конкретного звернення до творчості окремих українських мислителів правого спрямування. І тут виділяється група інтелектуалів, що пропонували інтерпретувати українську історію з волюнтаристських позицій. В їхніх консервативно-націоналістичних моделях історичного процесу звернення до минулого базується на специфічній ідеї такого зв’язку між минулим та сучасністю, коли сучасність вважається прямим продовженням минулого, а минуле, у свою чергу, є такою причиною, наслідком якої обов’язково буде саме ця сучасність; якісь розриви тут не передбачаються.


субота, 19 червня 2010 р.

ПРО ТРАДИЦІОНАЛІЗМ ДМИТРА ДОНЦОВА

Колись пробував подати  Дмитра Донцова в образі традиціоналіста. Тим більше, що він у своїх текстах був зовсім не проти цього самого традиціоналізму. Ось що з цього вийшло.

У відомих своїх працях «Де шукати наших історичних традицій» (1938) та «Дух нашої давнини» (1944) Д. Донцов намагався вибудувати за допомогою української історії новий варіант ідеології традиціоналізму, який ґрунтувався б не на безпосередніх цінностях традиційно-аграрного суспільства, але такого, що послуговується ірраціональними зразками європейської філософської думки (йдеться про А. Шопенгауера, «філософію життя», Х. Ортегу-і-Гасета). Крім того, відкриття можливостей концепту міфу при конструюванні політичних ідеологій, започатковане ще Ф. Ніцше та Ж. Сорелем, захопило його також. Присутність міфу в ідеології «чинного» націоналізму полягає насамперед у неусвідомленому наслідуванні форм міфічного мислення; тобто коли ми говоримо про цей рівень міфу у Д. Донцова, то маємо на увазі, насамперед, певний спосіб організації подій минулого за архаїчними схемами світосприйняття. І хоча «міфізм» у Д. Донцова як схема, форма реально існує в межах ідеологічної свідомості, але він вказує на об’єктивне існування постійних глибинних міфічних архетипів, без яких світ національного буття був би неможливим.