"Нехай буде мій історик такий: безстрашний, непідкупний, незалежний, друг свободи слова та істини, який називає, як каже комічний поет, фігу фігою, а ночви - ночвами, не керується ні дружбою, ні ненавистю, не знає милосердя чи страху, не визнає авторитетів, справедливий суддя, доброзичливий до всіх настільки, щоб нікому не дати більше, ніж той заслуговує, у своїх працях чужоземець і людина, яка не має батьківщини, не визнає правил, окрім закону власної совісті, не зобов'язаний нікому у службі, байдужий до чужих оцінок, адже він говорить про події, які справді відбулися".
ЛУКІАН

неділя, 1 березня 2015 р.

ПРО ДЕЯКІ ФІЛОСОФСЬКО-ІСТОРИЧНІ ПОНЯТТЯ У ТВОРЧОСТІ ДМИТРА ЧИЖЕВСЬКОГО



Відразу зазначимо, що філософсько-історична проблематика не була визначальною в творчості Дмитра Чижевського. Однак з огляду на те, що філософською рефлексією позначені багато його наукових робіт, прямо не пов’язаних з власне філософією, можна спробувати виділити в них і філософський шар рефлексій над історією. Серед небагатьох робіт, безпосередньо присвячених філософії історії, варто назвати ранню розвідку Д. Чижевського «На теми філософії історії» (1925). В інших же працях філософсько-історичні ідеї висловлені побіжно, часто як методологічне підгрунтя для розв’язання конкретних наукових проблем (наприклад, у статтях «Культурно-історичні епохи» (1948) та «Початки і кінці нових ідеологічних епох» (1954)). Крім усього цього, не потрібно забувати, що Чижевський одним із перших розпочав історичні рефлексії над українською філософсько-історичною думкою, коли у журналі «Дзвони» (1932, Ч. 6) опублікував статтю «В’ячеслав Липинський як філософ історії», у якій детально проаналізував філософсько-історичну складову соціологічної теорії В. Липинського. Незважаючи на таку «ескізність», філософсько-історичні погляди Чижевського становлять певний інтерес для розуміння специфіки розвитку української філософії у ХХ столітті.
У своїй доповіді ми звернемо увагу на особливості розуміння Чижевським двох філософсько-історичних понять. Одне зі сфери епістемології історії – і це поняття «ідеального типу», запозиченого у Макса Вебера. Інше поняття з області історіософії – це поняття «доля», як рушійна сила історичного процесу.

понеділок, 17 листопада 2014 р.

ПРО ТЛУМАЧЕННЯ ФЕНОМЕНА МІФУ ОЛЕКСАНДРОМ ПОТЕБНЕЮ


Відомий український учений XIX століття, мовознавець і фольклорист Олександр Опанасович Потебня (1835–1891) у своїх «Записках з теорії словесності», які вперше були опубліковані вже після його смерті, у 1905 році, висловив кілька важливих думок, що чітко вказують на власне, оригінальне, розуміння ним феномена міфу. Своє бачення сутності міфу він зреалізовує, насамперед, при аналізі феномена простонародної релігійності. Але сам міф О. Потебня відносить до сфери вербальної реальності. При цьому він виходить із тих висновків, що саме завдяки мові відбувається створення образу світу із сирого матеріалу відчуттів. Людині від природи притаманна властивість бачити світ не як розпорошену величезну кількість одиничних предметів, але вносити у нього певну системність і цілісність. Якраз ця властивість і реалізується з допомогою мови, так як слово «вносить ідею законності, необхідності, порядку у той світ, яким людина оточує себе і який їй довелося приймати за дійсний» [1, 146].

неділя, 14 вересня 2014 р.

ІДЕОЛОГІЯ НАРОДНИЦТВА ЯК ЦІННІСНИЙ КОНТЕКСТ ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Філософський рівень рефлексій не безпричинний, він завжди зовнішньо зумовлений. Така породжуюча обставина називається контекстом. Якщо ми розглядаємо феномен української філософської думки кінця ХІХ – початку ХХ століття, то потрібно зазначити, що шар професійної філософії в ній дуже вузький. Але поняття філософії набагато ширше за поняття професійної філософії і тому елементом української філософії є й погляди відомих українських інтелектуалів цього періоду (І. Франка, М. Грушевського, Б. Грінченка, Лесі Українки), які не обов’язково були професійними філософами. Якраз через детальний аналіз світоглядно-ідеологічного та науково-літературного контексту нам відкривається і специфіка філософських рефлексій цих класиків науки та художньої творчості. Основоположна функція контекстуального аналізу – пояснення і, як наслідок, розуміння самих філософських поглядів вищеперерахованих творців української культури модерної доби.

понеділок, 31 березня 2014 р.

НЕОКАНТІАНСТВО В ІСТОРИЧНОМУ ПІЗНАННІ: ВЕРСІЯ БОГДАНА КІСТЯКІВСЬКОГО

Богдан Кістяківський (1868 – 1920) узвичаєно розглядається як російський соціолог та філософ права початку ХХ сторіччя, а також як яскравий представник «Срібного віку» російської культури (варто нагадати його участь у знаменитому збірнику «Вехи»). Але сам він на рівні етнічного походження однозначно ідентифікував себе українцем (наприклад, він підписував свої публіцистичні статті Українець та врешті саме таке самоусвідомлення і привело Кістяківського-ліберала до розриву із іншим ідеологом лібералізму – Петром Струве через українофобські погляди останнього). І хоча в тих конкретно-історичних умовах імперської Росії така ідентичність не могла не бути суперечливою (хоча б тому, що вона поєднувалась із лояльністю до моделі політичної «великой русской нации») та нам мабуть потрібно розуміти, що це масовий тип націєвідчуття в умовах відсутності власної держави. Приналежність до українства на одному із рівнів самоідентичності дозволяє розглядати філософські погляди Кістяківського складовою історії української філософії.

понеділок, 3 березня 2014 р.

ПРОБЛЕМА ЕПОХИ В ІСТОРІОСОФІЇ ВІКТОРА ПЕТРОВА

Віктор Платонович Петров (1894–1969) є одним із найбільш ерудованих українських інтелектуалів, яскравим представником культури епохи «розстріляного відродження» та повоєнної української еміграції. Він відомий насамперед як літературознавець, фольклорист і археолог. Крім цього, потрібно згадати, що він був одним із творців української модерної літератури («шостий у гроні» неокласиків, за висловом Юрія Шереха). Але названими сферами духовності не обмежується багатогранний талант В. Петрова, роки перебування в еміграції, після Другої світової війни, були також роками захоплення історіософською проблематикою. За свідченням В. Корпусової, зацікавленість історіософією у В. Петрова виникла набагато раніше, ще у 20-ті роки, коли він досліджував світоглядно-теоретичні засади фольклорних та етнографічних явищ [2, с. 19].

вівторок, 7 січня 2014 р.

ЩЕ РАЗ ПРО РОЗУМІННЯ ПОСТУПУ ІВАНОМ ФРАНКОМ

Однією з центральних постатей українського філософського процесу модерної доби постає Іван Франко (1856 – 1916). Не дивно, що всебічне вивчення його філософської спадщини має довгу історію. Приблизно всі наукові інтерпретації можна поділити на два періоди: «совєтський» та «постсовєтський». У «совєтський» період філософські погляди Івана Франка досліджували О.Білоус, С.Возняк, Г.Ємельяненко, А.Каспрук, О.Скляренко, М.Третяк. Типова їх оцінка належить Д.Острянину. «Як мислитель-матеріаліст Франко, – писав він, – намагався поширити свої матеріалістичні погляди і на пізнання суспільного життя. В силу того, що Франко не піднявся до рівня діалектичного матеріалізму, він не зміг послідовно провести принципи матеріалізму в поясненні суспільних явищ, тобто стати на позиції історичного матеріалізму. Проте в його соціологічних поглядах є значні, яскраво виявлені елементи матеріалістичного розуміння історії» [4, с. 28]. Тобто, за зразок однозначно береться єдино вірне марксистське матеріалістичне розуміння історії й уже за рівнем наближеності до цього зразка потім приписується значення істинності тому чи іншому вченню.

середа, 25 грудня 2013 р.

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ СУМСЬКОЇ ТОПОНІМІКИ


Колись, ще у добу пізньої "перестройки", зробив проект про перейменування та відновлення історичних назв вулиць у місті Суми, а за "помаранчевих" часів  суттєво його доопрацював. За цим проектом депутати міської ради на своїх сесіях перейменували вже 20 вулиць. (Особиста подяка міському голові Геннадію Мінаєву!). Хоча зараз, в період "ригіанальної" реакції, цей процес і призупинився, але будемо оптимістами.

СУМСЬКА ТОПОНІМІКА ЯК ПРОБЛЕМА
(пропозиції щодо перейменування назв вулиць)

Проблема назв вулиць у Сумах з точки зору стандартів «великої» політики може й справді видатись неактуальною. Але ми все ж таки наважуємось винести на обговорення небайдужих людей сумської громади проект перейменувань топонімічних назв нашого міста. І в цьому, як буде показано далі, є і своя логіка й свої аргументи. Відразу зазначимо, що це питання активно обговорювалось сумськими краєзнавцями (і не тільки) наприкінці 80-х – початку 90-х років, тепер уже ХХ століття. Тоді вийшло десятки статей у «Панорамі Сумщини», «Ленінській правді» (теперішній «Сумщині»), «Доброму дні». Але настали, як кажуть, інші часи і в результаті ми маємо лише поодинокі зміни у назвах вулиць. Ми також прекрасно розуміємо, що коли справа дійде до реалізації вже узгодженого проекту, то постануть нові проблеми – це, насамперед, фінансова, а також при прийнятті остаточного рішення дасть про себе знати ідеологічний чинник. Але починати все одно колись потрібно. Отже:


вівторок, 10 грудня 2013 р.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКІ АНАЛОГИ

Філософія екзистенціалізму відобразила «дух» свого часу, періоду глибоких потрясінь, що спіткали західноєвропейську цивілізацію в першій половині ХХ століття (Перша світова війна, становлення тоталітарних режимів, Друга світова війна). Це філософія кризової свідомості, й тому закономірним є її звернення до проблеми критичних ситуацій, у які потрапляє людина в періоди жорстоких історичних випробувань. Описавши нестійкість, ламкість і кінечність існування людини, екзистенціалізм (виключаючи, мабуть, Ж.-П. Сартра) усе-таки намагається відшукати в людині екзистенціальний шар автентичного, первинно-істинного, в якому й виражається її ідентичність.

четвер, 5 грудня 2013 р.

ПРО КОНФЕСІЙНИЙ ЗАХІД У СВІТСЬКОМУ ЗАКЛАДІ




Мене вразив у цій ситуації рівень беззаконня. Тому й обурююся тут собі тихенько.

31 жовтня 2013 року у світському навчальному закладі Сумський державний університет за активної підтримки Сумської обласної державної адміністрації була проведена єпархіальна «науково-практична» конференція однієї з православних конфесій – Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ (МП)) – на тему “Воспитание христианских ценностей в современной системе образования: история, теория, традиция, практика”.