Колись пробував подати Дмитра Донцова в образі традиціоналіста. Тим більше, що він у своїх текстах був зовсім не проти цього самого традиціоналізму. Ось що з цього вийшло.
У відомих своїх працях «Де шукати наших історичних традицій» (1938) та «Дух нашої давнини» (1944) Д. Донцов намагався вибудувати за допомогою української історії новий варіант ідеології традиціоналізму, який ґрунтувався б не на безпосередніх цінностях традиційно-аграрного суспільства, але такого, що послуговується ірраціональними зразками європейської філософської думки (йдеться про А. Шопенгауера, «філософію життя», Х. Ортегу-і-Гасета). Крім того, відкриття можливостей концепту міфу при конструюванні політичних ідеологій, започатковане ще Ф. Ніцше та Ж. Сорелем, захопило його також. Присутність міфу в ідеології «чинного» націоналізму полягає насамперед у неусвідомленому наслідуванні форм міфічного мислення; тобто коли ми говоримо про цей рівень міфу у Д. Донцова, то маємо на увазі, насамперед, певний спосіб організації подій минулого за архаїчними схемами світосприйняття. І хоча «міфізм» у Д. Донцова як схема, форма реально існує в межах ідеологічної свідомості, але він вказує на об’єктивне існування постійних глибинних міфічних архетипів, без яких світ національного буття був би неможливим.
