"Нехай буде мій історик такий: безстрашний, непідкупний, незалежний, друг свободи слова та істини, який називає, як каже комічний поет, фігу фігою, а ночви - ночвами, не керується ні дружбою, ні ненавистю, не знає милосердя чи страху, не визнає авторитетів, справедливий суддя, доброзичливий до всіх настільки, щоб нікому не дати більше, ніж той заслуговує, у своїх працях чужоземець і людина, яка не має батьківщини, не визнає правил, окрім закону власної совісті, не зобов'язаний нікому у службі, байдужий до чужих оцінок, адже він говорить про події, які справді відбулися".
ЛУКІАН

четвер, 10 березня 2016 р.

ЩО ТАКЕ ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ?


     Під впливом позитивізму на масовому рівні свідомості дуже популярними стали уявлення про те, що історія – це наука про факти. Факти, що цією наукою добуваються, звичайно ж, повинні бути істинними, тобто тотожними відповідному зрізу проминулої дійсності. Між подією проминулої дійсності й істинним історичним фактом різниця не проводиться. Далі, історичні факти самоцінні, вони все «говорять самі за себе», тому якась додаткова теоретична надбудова, яка б осмислювала чи оцінювала їх і не потрібна.
Та, як показав професійний досвід ХХ століття, все набагато складніше. Почнемо з того, що час рухається з минулого через сучасність у майбутнє. Людина може безпосередньо схоплювати реальність і перетворювати її у досвід лише у теперішньому часі. Але коли якась подія відходить у вимір минулого, до ситуація безпосереднього схоплення зникає і доступ до неї у людини стає можливим лише за умови, якщо ця подія залишила після себе якісь «сліди» у прийшлій сучасності. Якщо ж вона не «наслідила» після себе, то назавжди зникає для виміру «тепер». «Слідами» у нашому випадку з історією будуть писемні джерела та матеріальні рештки (археологічні). Отже, 1) минуле ми завжди сприймаємо лише в контексті сучасності, або як писав відомий італійський філософ Б. Кроче: «Будь-яка правдива історія – це сучасна історія»; 2) минуле нам дається лише за умови, якщо воно залишило якісь свідчення (сліди) після себе.
На відміну від природничих наук, де факт – це щось безпосередньо наперед дане і по відношенню до чого потім застосовуються емпіричні методи пізнання (приміром, спостереження), в історії, так, як об’єкт уваги знаходиться в іншому часовому модусі – минулому, безпосередній контакт між дослідником (суб’єктом пізнання) і предметом його уваги не передбачається. Історик завжди має справу лише з опосередковуючою інстанцією – історичним джерелом. Історичний факт знаходиться в «приспаній» формі в історичному джерелі і його, щоб він із факту «для себе» перетворився у факт «для нас», історик ще повинен актуалізувати своєю дослідницькою діяльністю. Головне тут, що історичні факти ні без джерел, ні поза джерелами не існують. Зрозуміло, що первинна емпірична дійсність, яка відійшла у вимір минулого безпосереднім схопленням органами чуттів для нас закрита назавжди.
Але немає історичного факту й без історика-інтерпретатора. Справа у тому, що історик професійно діє завжди в контексті сучасності (навіть, коли думає, що «вистрибує» із сучасності, вживаючись у душу якоїсь історичної особистості). Крім того, на конструкцію історичного факту хоча б мінімально, але впливає і суб’єктивність самого історика. Всі ці впливи проявляють себе в інтерпретації (приписуванні смислу) та оцінці (судженні з точки зору деяких суспільно значущих цінностей, але в першу чергу методологічних цінностей історичної науки). Де розмістити ці інтерпрентацію з оцінкою, в структурі самого факту чи це лише своєрідна «обгортка», в яку загорнутий «чистий» історичний факт – це вже як кому подобається. У цьому випадку говорять також ще про ціннісну навантаженість фактів історії. І те, що називається історичним фактом сприймається як цілісна сукупність всіх вищеперерахованих складових. Як би там не було, але ні один історичний факт не може існувати, не будучи «вплетеним» у певну смислову мережу, бо інакше він і для історика, і для реципієнта просто не буде мати ніякого значення. Так як і смисли, і значення, і цінності відображають партикулярні особистий та колективний інтерес історика (контекст сучасності), то звідсіля стає зрозумілим, чому у різних істориків ми спостерігаємо різні описи одних і тих же самих подій минулого.
Ще один висновок випливає з такого бачення природи історичного факту: сприйняття і відображення історичної реальності часто дуже відрізняється від самої реальності і часом є не менш історично важливим для інтересів сучасності, ніж і сама ця реальність.
Як уже стало зрозуміло, ми розрізняємо первинну реальність історичних подій і образ цих подій у сучасній свідомості історика. Цей образ ми й називаємо історичним фактом. Отже, історичний факт, це не те, що в реальному просторі і часі проминулої дійсності, це те, що спочатку в історичному джерелі, а потім у свідомості історика. Сукупність таких образів і виступає знанням про якийсь об’єкт емпіричного рівня проминулої реальності. У понятті історичного факту якраз втілюється зв'язок минулого з теперішнім, у свідомості дослідника - це переживання досвіду минулого в теперішньому.
А все таки, наскільки повно в такому пізнавальному образі присутній зміст отієї первинної історичної реальності? Мабуть саме цього ми знати й не можемо. Хіба що, все таки машина часу колись буде винайдена і ми злітаємо у те минуле, яке нас цікавить та й безпосередньо побачимо «як же ж воно було тоді насправді».  Але поки верифікаційна процедура проведена бути не може нам залишається лише вірити, що в історичному фактові якось представлена первинна історична дійсність.