ЩО ТАКЕ ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ?

     Під впливом позитивізму на масовому рівні свідомості дуже популярними стали уявлення про те, що історія – це наука про факти. Факти, що цією наукою добуваються, звичайно ж, повинні бути істинними, тобто тотожними відповідному зрізу проминулої дійсності. Між подією проминулої дійсності й істинним історичним фактом різниця не проводиться. Далі, історичні факти самоцінні, вони все «говорять самі за себе», тому якась додаткова теоретична надбудова, яка б осмислювала чи оцінювала їх і не потрібна.

Та, як показав професійний досвід ХХ століття, все набагато складніше. Почнемо з того, що час рухається з минулого через сучасність у майбутнє. Людина може безпосередньо схоплювати реальність і перетворювати її у досвід лише у теперішньому часі. Але коли якась подія відходить у вимір минулого, до ситуація безпосереднього схоплення зникає і доступ до неї у людини стає можливим лише за умови, якщо ця подія залишила після себе якісь «сліди» у прийшлій сучасності. Якщо ж вона не «наслідила» після себе, то назавжди зникає для виміру «тепер». «Слідами» у нашому випадку з історією будуть писемні джерела та матеріальні рештки (археологічні). Отже, 1) минуле ми завжди сприймаємо лише в контексті сучасності, або як писав відомий італійський філософ Б. Кроче: «Будь-яка правдива історія – це сучасна історія»; 2) минуле нам дається лише за умови, якщо воно залишило якісь свідчення (сліди) після себе.

На відміну від природничих наук, де факт – це щось безпосередньо наперед дане і по відношенню до чого потім застосовуються емпіричні методи пізнання (приміром, спостереження), в історії, так, як об’єкт уваги знаходиться в іншому часовому модусі – минулому, безпосередній контакт між дослідником (суб’єктом пізнання) і предметом його уваги не передбачається. Історик завжди має справу лише з опосередковуючою інстанцією – історичним джерелом. Історичний факт знаходиться в «приспаній» формі в історичному джерелі і його, щоб він із факту «для себе» перетворився у факт «для нас», історик ще повинен актуалізувати своєю дослідницькою діяльністю. Головне тут, що історичні факти ні без джерел, ні поза джерелами не існують. Зрозуміло, що первинна емпірична дійсність, яка відійшла у вимір минулого безпосереднім схопленням органами чуттів для нас закрита назавжди.

Але немає історичного факту й без історика-інтерпретатора. Справа у тому, що історик професійно діє завжди в контексті сучасності (навіть, коли думає, що «вистрибує» із сучасності, вживаючись у душу якоїсь історичної особистості). Крім того, на конструкцію історичного факту хоча б мінімально, але впливає і суб’єктивність самого історика. Всі ці впливи проявляють себе в інтерпретації (приписуванні смислу) та оцінці (судженні з точки зору деяких суспільно значущих цінностей, але в першу чергу методологічних цінностей історичної науки). Де розмістити ці інтерпрентацію з оцінкою, в структурі самого факту чи це лише своєрідна «обгортка», в яку загорнутий «чистий» історичний факт – це вже як кому подобається. У цьому випадку говорять також ще про ціннісну навантаженість фактів історії. І те, що називається історичним фактом сприймається як цілісна сукупність всіх вищеперерахованих складових. Як би там не було, але ні один історичний факт не може існувати, не будучи «вплетеним» у певну смислову мережу, бо інакше він і для історика, і для реципієнта просто не буде мати ніякого значення. Так як і смисли, і значення, і цінності відображають партикулярні особистий та колективний інтерес історика (контекст сучасності), то звідсіля стає зрозумілим, чому у різних істориків ми спостерігаємо різні описи одних і тих же самих подій минулого.

Ще один висновок випливає з такого бачення природи історичного факту: сприйняття і відображення історичної реальності часто дуже відрізняється від самої реальності і часом є не менш історично важливим для інтересів сучасності, ніж і сама ця реальність.

Як уже стало зрозуміло, ми розрізняємо первинну реальність історичних подій і образ цих подій у сучасній свідомості історика. Цей образ ми й називаємо історичним фактом. Отже, історичний факт, це не те, що в реальному просторі і часі проминулої дійсності, це те, що спочатку в історичному джерелі, а потім у свідомості історика. Сукупність таких образів і виступає знанням про якийсь об’єкт емпіричного рівня проминулої реальності. У понятті історичного факту якраз втілюється зв'язок минулого з теперішнім, у свідомості дослідника - це переживання досвіду минулого в теперішньому.

А все таки, наскільки повно в такому пізнавальному образі присутній зміст отієї первинної історичної реальності? Мабуть саме цього ми знати й не можемо. Хіба що, все таки машина часу колись буде винайдена і ми злітаємо у те минуле, яке нас цікавить та й безпосередньо побачимо «як же ж воно було тоді насправді».  Але поки верифікаційна процедура проведена бути не може нам залишається лише вірити, що в історичному фактові якось представлена первинна історична дійсність.