Про управління історичною пам'яттю в часи російсько-української війни

 

1.  Нація існує в часі, а отже постійно творить свою історію. Історія – це пам’ять нації. Усвідомлена членом нації «своя історія» є важливою складовою його національної ідентичності. В критичні для нації часи (а однією з таких критичних для неї точок є війна) активізуються процеси, пов’язані з «допомогою» образів минулого сьогоденню, а значить і з привнесенням нових смислів в історичну складову національної ідентичності. Тут будемо виходити з того, що ці процеси в суспільстві не відбуваються спонтанно; є певні сили, що намагаються їх організувати, які ми назвемо владними структурами. І це не лише держава, але й ті структури, що в цих умовах присвоїли собі право коригувати зміст образів минулого і наявність об’єктів пам’ятання (політичні партії, групи активістів, релігійні організації тощо). Їх діяльність можна назвати звичним терміном – історична політика. У цій доповіді я спробую вказати як саме (якими способами) владні структури впливають на колективні шари пам’яті, створючи новий зміст минулого для засвоєння і відтворення його носіями національної ідентичності. Як буде він засвоєний, з якою специфікою і чи буде взагалі – це вже інше питання.

ТРОХИ ПРО ІСТОРИЧНУ ПАМ'ЯТЬ

Підтримування стабільності у національній реальності включає в якості складової встановлення відносин з певними подіями минулого, які запам’ятовуються або не запам’ятовуються, наділяються позитивними чи негативними смислами. Історична пам’ять, на відміну від, скажімо, історичної науки, є спрощеними колективними сприйняттями фактів свого минулого членами національної спільноти.

ПРО СЛОВО "РУСИЧ"

Нещодавно розмовляв з одним російським націоналістом. 
Він говорив, що я – русич, і він – русич, і що всі ми русичі, бо вийшли з Київської Русі, і що було б добре до того стану нерозчленованої єдності знову повернутись, тоді б зникла маса проблем, ну, і т. д., і т. п. 
Отож, ця невелика історична замальовка про слово "РУСИЧ".

ЩЕ РАЗ, ЧОМУ СУМИ БУЛИ ЗАСНОВАНІ У 1655 РОЦІ, А ВОЄВОДА КИРИЛО АРСЕНЬЄВ ЗАСНОВНИКОМ НАШОГО МІСТА БУТИ НЕ МІГ

Вже більше дев’яти місяців на сторінках обласної преси продовжується полеміка між співробітником КГБ СССР Борисом Манжелою та постраждалим від дій цієї спецслужби у далеких 70-х за свої політичні переконання Григорієм Хвостенком з приводу заснування та ранньої історії Сум, а також доцільності побудови пам’ятника відразу двом засновникам Сум – осадчому Гарасиму Кондратьєву та московському воєводі Кирилу Арсеньєву (див.: Хвостенко Г. Політична запопадливість до добра не доводить // Сумщина. – 2011. – 2 лютого; Манжела Б. Платон мій друг, а істина – ще більший друг // Суми і сумчани. – 2011. – 18 березня; Хвостенко Г. Німець каже: «Ви хазари» – «Хазари! Хазари»» // Суми і сумчани. – 2011. – 22 квітня; [Богдан Чалий]. Про пам’ять і пам’ятники, або напівправда гірше брехні // Ярмарок. – 2011. – 17 листопада; Манжела Б., Кондратенко С. Хто заганяє історію в Прокрустове ложе? // Ярмарок. – 2011. – 15 грудня). Як бачимо в останній публікації на боці Манжели долучився до дискусії і Сергій Кондратенко, який відомий крім усього іншого ще й як чорносотенець. Він є старшим сумської групи Союза русского народа.

ЯК ЧЛЕНИ ІСТОРИЧНОГО КЛУБУ ІМ. О. БУЛАТОВИЧА СУМСЬКУ ІСТОРІЮ ФАЛЬСИФІКУВАЛИ

Мені вже набридло фальшування сумської історії деякими краєзнавцями-любителями і, за сумісництвом, "патрійотамі зємлі русской". Тому й написав ось це:

25 червня 2010 року в місті Суми на будівлі за адресою вул. Соборна, 36 з’явилася дивна пам’ятна дошка, яку встановили члени історичного клубу імені О. Булатовича. Що вражає в інформації, поданій на дошці, так це кількість фактичних помилок.

І на ці фактологічні перекручення потрібно чітко вказати.

Отже, спочатку угорі на дошці написано таке: «В этом доме в начале ХІХ века жили офицеры Сумского и Ахтырского гусарских полков». І далі перераховані відомі в російській історії цього періоду імена: Яків Кульнєв, Денис Давидов, Микола Раєвський, Сергій Волконський.

Перше зауваження: того будинку, на якому причеплена пам’ятна дошка, на початку ХІХ століття, точніше - у 1804 році, не існувало. Саме «цей» будинок міг бути побудованим лише після масових сумських пожеж 1839 та 1840 років, коли в місті і розпочалося масове будівництво кам’яних помешкань. Треба сказати, що після тих пожеж кількість кам'яних будинків у місті зростала так швидко, що за свідченням відомого російського слов’янофіла Івана Аксакова на 1853 рiк у Сумах їх вже нараховувалося 97 [Див.: Аксаков І. Місто Суми і Введенський ярмарок. - С. 150]. Суми ж на початку ХІХ століття – це всуціль дерев’яні будівлі, з каменю були лише деякі церкви. На карті кінця XVIII століття добре видно, що в Сумах було лише два кам’яних будинки та і ті на вулиці, яка зараз називається Воскресенська:

Про історичну пам'ять

Чому така велика увага в модерну добу формування й  існування політичних націй надається саме феномену історичної пам’яті? Дещо абстрактна відповідь може бути такою: певним чином впорядковані способи та зміст пам’ятання минулого, пережитого спільнотою, досвіду є основою соціального порядку й осмисленості існування нації в сучасності. І, навпаки, стан абсолютного забуття – амнезія – є хворобою як на індивідуальному, так, за аналогією, й на колективному рівні існування людини.

Беремо на себе сміливість стверджувати, що жодна спільнота не може існувати без об’єднавчого колективного «фонду спогадів», без, ширше кажучи, історичних уявлень про себе. І якими б неточними, з точки зору канонів історичної науковості, такі уявлення не були, вони відіграють роль інструменту, за допомогою якого ця національна спільнота пізнає сама себе, визначає свої власні межі та проектує стратегії поведінки з іншими соціальними спільнотами.

КУРСЬКА КОРІННА ІКОНА ЯК ДЗЕРКАЛО "РУССКОГО МІРА" В СУМАХ

                                                                                                                                     

       З нами Бог!

Адольф Гітлер

Минулого року в Сумах на майдані Незалежності з’явився великий дерев’яний хрест із таким написом: «Сей поклонный крест воздвигнут на месте разрушенного Никольского храма в честь прибытия в город Сумы Курской Коренной иконы Божьей Матери «Знамение» 9/22 мая 2010 года от рождества Христова». Хрест був встановлений і освячений єпископом Євлогієм 22 травня. Таким чином УПЦ (Московського патріархату) відзначила перебування на Сумщині найбільш шанованої ікони російського емігрантського зарубіжжя, своєрідної «Одигірії російського розсіяння». Православними стверджується, що ікона ця дуже древня, історія її бере свій початок ще з часів монголо-татарського нашестя на Русь у ХІІІ ст. Під час Громадянської війни, у 1919 році, вона була вивезена єпископом Феофаном за кордони Росії і зараз постійне місце її перебування – Нью-Йорк.

Про міфологізацію пам'яті

Колись Мірча Еліаде писав, що у народній пам'яті (усній, неписемній) міфологізація (архетипізація) значущих історичних подій закінчується через два-три століття після моменту їх існування. Від себе додамо, що розпочинається така трансформація минулого у бік його міфологізації  вже через два-три покоління. І навіть у сучасності писемність може лише трохи сповільнити цей процес, але не припинити. Прикладом тут можуть слугувати події Другої світової війни. Поки існують живі спогади учасників цієї доленосної події, поки існують живі контакти між дідами і внуками - це одна війна і ніякі тут брежневські чи горбачовські ідеологізації знання реальних подій не підмінять. Коли ж помирають останні свідки тих подій, то міфологізація котиться по зростаючій лінії. Історичні факти підміняються спрощеними архетиповими моделями. Розпочинається конструювання нової "народної пам'яті" про ту страшну війну. Четверте чи п'яте післявоєнне покоління можуть щось знати про ті події лише на основі документів. І це створює принципово нову ситуацію. Так, лише в умовах незнання реалій 1943-45 років стає можливим феномен "георгієвської стрічки".

Про чіткість смислу поняття "фальсифікація історії"

Образ минулого в нашій свідомості має дві складові: по-перше, це історичні факти, тобто деякі моменти проминулої реальності; по-друге, смисли, значення, цінності, приписані нашою свідомістю цим фактам. У свою чергу, ця друга складова, теж може бути двоїстою. З одного боку, смисли чи цінності нашої свідомості можуть просто відображати ті ж самі смисли й цінності , що надавались історичним фактам їх добою. З іншого боку, історичні факти можуть осмислюватись чи оцінюватись з точки зору реалій сьогодення. Як би там не було, але в результаті поєднання фактів і цінностей ми отримуємо не хаотичний, а деякий осмислений і тому зрозумілий фрагмент минулого.