"Просвіти" Сумщини в 1917-1923 роках

 

Товариство "Просвіта" на Сумщині: у 2 т. Т. 1.

Товариство "Просвіта" на Сумщині: у 2 т. Т. 2

"Просвіти" Конотопського повіту в 1917-1923 рр.

 

У процесах модерного українського націєтворення, починаючи з середини ХІХ ст., важливу відіграють різні культурно-просвітницькі організації. У своїй діяльності вони зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони в той же час привносять у його свідомість і українську ідею. До такого типу організацій належали «Громади», «Січі», «Соколи», Українські клуби, наукові товариства, театральні та музичні гуртки тощо. Та найвідомішою і найважливішою серед них є безперечно товариство «Просвіта», що виникло у Львові в 1868 р. Діяльність цієї організації була перенесена на землі Наддніпрянської України в часи першої російської революції (кінець 1905 р.), а розквіт її припав уже на період 1917–1923 рр., тобто на часи Української революції та перші роки совєтської влади.

"Просвіти" Охтирського повіту в 1917-1922 рр.

 

Після Лютневої революції 1917 р. на територіях, населених українським етносом масово розпочинають виникати такі культурно-просвітницькі громадські організації як «Просвіти». Відомий мовознавець Олекса Синявський писав тоді: «Просвіта» – «се найхарактерніша і найулюбленіша на Вкраїні дитина Революції». У своїй діяльності ці товариства об’єктивно зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони, в той же час, привносять у його свідомість і українську ідею.

Сумська "Просвіта" в 1917-1918 рр.

З історії товариства "Просвіта" на Сумщині (1917-1923 рр.)

Творення культу Тараса Шевченка на теренах Сумщини в часи Української революції (1917-1921)

Погруддя Тараса Шевченка
в містечку Вороніж
Глухівського повіту, 1921 р.

«Українську переможну революцію 
зробив Шевченко, –

не полководець, не герой, не цар, 
не дипломат і не

німецький народний вчитель, – 
зробив поет!».

Андрій Ніковський. «Vita nova».

Джерела до історії Товариства "Просвіта" в Сумах (1917-1918 рр.)

Путивльська "Просвіта" в 1941-1943 рр.

Як не дивно, але німецька окупація нашого краю восени 1941 р. привела до деякої активізації національного життя. В контексті цього процесу розпочинається відродження просвітянського руху. В 1942 р. «Просвіти» були створені в Лебедині, Конотопі, Охтирці, Кролевці. В Сумах було виникло організаційне бюро зі створення «Просвіти» на чолі з С. Сапуном. Але найпершим, вже наприкінці грудня 1941 р., був створений осередок «Просвіти» в Путивлі. Серед свідомої української інтелігенції, що залишилася на окупованих територіях були досить сильними ілюзорні уявлення, що гітлерівський режим може принести Україні, хоч і урізану, але незалежність, тому вона й відроджувала «Просвіти» з надією, що ця організація може якось посприяти руху українства до політичної самостійності. Новостворені осередки «Просвіт», зважаючи на обставини, що склалися, змушені були декларувати лояльність до нацистського «нового порядку». Німецькі військові адміністрації також на початку окупації досить толерантно ставились до просвітян, розраховуючи використати їх для розбудови органів місцевого самоврядування.

"Просвіти" Липоводолинщини в 1917-1922 роках

Часи Української революції (1917-1921) супроводжувалися ще й процесами національно-культурного відродження українського етносу. Важливу роль у цих доленосних подіях відіграла діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта». Як тепер стає зрозуміло, наполеглива праця просвітянських осередків сприяла не лише піднесенню культурного рівня народу, а ще була й важливим чинником українського державотворення.

За останні 30 років ми маємо досить великий масив історичних досліджень як з проблем освітянського руху в Україні загалом, так і розкриття ролі та значення діяльності «Просвіт» в конкретних умовах Української революції. Тут потрібно назвати дослідження Л. Бадєєвої [1], Р. Гарата, А. Коцура, В. Коцура [3], Л. Євселевського і C. Фарини [18], В. Зеленого [19], І. Зуляка [20], О. Коновця [21], О. Лисенка [22], Б. Савчука [23], О. Цапка [26], Т. Чугуя [29].

Коли святкувати день міста Суми?

НАЙМАСШТАБНІШІ КОМУНІСТИЧНІ ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ СУМСЬКИХ ВУЛИЦЬ

ПОСТАНОВА

Сумського повітового виконкому від 5 липня 1920 року

№ п/п	Нова назва	Стара назва
1	Червона площа	Покровська площа
2	Тараса Шевченка вул.	Соборна вул.
3	Комунальний пров.	Монастирський пров.
4	Міліцейський пров.	Поліцейський пров.
5	Радянська вул.	Петропавлівська вул.
6	Пролетарська вул.	Дворянська вул.
7	Свободний пров.	Церковний пров.
8	ІІІ Інтернаціоналу вул.	Покровська вул.
9	Червоноармійська вул.	Троїцька вул.
10	Карла Лібкнехта вул.	Миколаївська вул.
11	Карла Маркса  вул.	Воскресенська вул.
12	Леніна вул.	Іллінська вул.
13	Троцького вул.	Суджанська вул.

1922 рік – Рішенням Президії Сумського виконкому від 27 серпня 1922 року провулок Поліцейський був перейменований у пров. товариша Грудова «вбитого бандитами».

<…> про перейменування у зв’язку з 5-річчям Жовтневої революції пров. Гімназійного у пров. К.С.М. (Комсомолу) (протокол № 40).

<…> – Рішення Президії Сумського повітового виконавчого комітету від 17 листопада 1922 року про перейменування Нижньо-Соборної вул. у вул. Червоноармійську, і пров. Соборного у пров. Червоноармійський (протокол № 41).

ІНАКОДУМСТВО НА СУМЩИНІ: КОНТУРИ Й ОРІЄНТИРИ

Микола Данько

У статті описані феномени протестних настроїв та інакодумства комуністичному авторитарному режиму на Сумщині в 1955-1990 роках. Виявлено два рівні інакодумства - простонародний та дисидентський, а також такі його складові як “крамольні розмови”, розповсюдження листівок та написів, “самвидав”, створення підпільних організацій.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ВУЛИЦЬ У МІСТІ СУМИ

22 квітня підготував пропозиції (ДОДАТОК І) для народного депутата Олега Медуниці на ім'я міського голови Олександра Лисенка щодо перейменування вулиць у місті Суми в зв'язку з декомунізаційними законами, прийнятими Верховною Радою 9 квітня 2015 року (саме звернення написав Геннадій Іванущенко).

КРАЄЗНАВЧИЙ МАТЕРІАЛ СУМЩИНИ

ТУТ

ІНАКОДУМСТВО НА СУМЩИНІ

Упорядкував з друзями збірник документів і матеріалів "Інакодумство на Сумщині (1955-1990)". Книгу можна прочитати  ТУТ

ПОКАЯЛЬНИЙ ЛИСТ СУМСЬКОГО ПОЕТА МИКОЛИ ДАНЬКА

В’ячеслав Артюх

Володимир Садівничий

Післясталінський період хрущовської “відлиги” породив феномен “шістдесятництва” – покоління письменників, митців, науковців, які, створивши культурницький рух, не ставили перед собою чітких політичних цілей. “Шістдесятництво” було швидше формою морального спротиву совєтському політичному режиму. Насамперед, творча інтелігенція в добу правління Леоніда Брежнєва не прийняла відродження фактично просталінської комуністичної ідеологічної доктрини, з якою вона справедливо пов’язувала нові обмеження свободи творчості. Бо, зрештою, будь-яка творчість за своєю природою є не чим іншим, як інакодумством по відношенню до панівної точки зору.

ЩЕ РАЗ, ЧОМУ СУМИ БУЛИ ЗАСНОВАНІ У 1655 РОЦІ, А ВОЄВОДА КИРИЛО АРСЕНЬЄВ ЗАСНОВНИКОМ НАШОГО МІСТА БУТИ НЕ МІГ

Вже більше дев’яти місяців на сторінках обласної преси продовжується полеміка між співробітником КГБ СССР Борисом Манжелою та постраждалим від дій цієї спецслужби у далеких 70-х за свої політичні переконання Григорієм Хвостенком з приводу заснування та ранньої історії Сум, а також доцільності побудови пам’ятника відразу двом засновникам Сум – осадчому Гарасиму Кондратьєву та московському воєводі Кирилу Арсеньєву (див.: Хвостенко Г. Політична запопадливість до добра не доводить // Сумщина. – 2011. – 2 лютого; Манжела Б. Платон мій друг, а істина – ще більший друг // Суми і сумчани. – 2011. – 18 березня; Хвостенко Г. Німець каже: «Ви хазари» – «Хазари! Хазари»» // Суми і сумчани. – 2011. – 22 квітня; [Богдан Чалий]. Про пам’ять і пам’ятники, або напівправда гірше брехні // Ярмарок. – 2011. – 17 листопада; Манжела Б., Кондратенко С. Хто заганяє історію в Прокрустове ложе? // Ярмарок. – 2011. – 15 грудня). Як бачимо в останній публікації на боці Манжели долучився до дискусії і Сергій Кондратенко, який відомий крім усього іншого ще й як чорносотенець. Він є старшим сумської групи Союза русского народа.

ЯК ЧЛЕНИ ІСТОРИЧНОГО КЛУБУ ІМ. О. БУЛАТОВИЧА СУМСЬКУ ІСТОРІЮ ФАЛЬСИФІКУВАЛИ

Мені вже набридло фальшування сумської історії деякими краєзнавцями-любителями і, за сумісництвом, "патрійотамі зємлі русской". Тому й написав ось це:

25 червня 2010 року в місті Суми на будівлі за адресою вул. Соборна, 36 з’явилася дивна пам’ятна дошка, яку встановили члени історичного клубу імені О. Булатовича. Що вражає в інформації, поданій на дошці, так це кількість фактичних помилок.

І на ці фактологічні перекручення потрібно чітко вказати.

Отже, спочатку угорі на дошці написано таке: «В этом доме в начале ХІХ века жили офицеры Сумского и Ахтырского гусарских полков». І далі перераховані відомі в російській історії цього періоду імена: Яків Кульнєв, Денис Давидов, Микола Раєвський, Сергій Волконський.

Перше зауваження: того будинку, на якому причеплена пам’ятна дошка, на початку ХІХ століття, точніше - у 1804 році, не існувало. Саме «цей» будинок міг бути побудованим лише після масових сумських пожеж 1839 та 1840 років, коли в місті і розпочалося масове будівництво кам’яних помешкань. Треба сказати, що після тих пожеж кількість кам'яних будинків у місті зростала так швидко, що за свідченням відомого російського слов’янофіла Івана Аксакова на 1853 рiк у Сумах їх вже нараховувалося 97 [Див.: Аксаков І. Місто Суми і Введенський ярмарок. - С. 150]. Суми ж на початку ХІХ століття – це всуціль дерев’яні будівлі, з каменю були лише деякі церкви. На карті кінця XVIII століття добре видно, що в Сумах було лише два кам’яних будинки та і ті на вулиці, яка зараз називається Воскресенська: