Розпочинаємо

Цей блог відкрито для ведення нерегулярних записів з філософсько-історичної проблематики.

Типологічні риси історичного міфу

 

ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕЧКА ФІЛОСОФСЬКО-ІСТОРИЧНИХ ТЕКСТІВ

Що таке історичний міф та як він можливий?

 

Міф – явище багатопланове й багатозначне. Таким він постав у результаті присутності у різних сферах культури та перетворення в предмет дослідження у наукових практиках. Але на буденному рівні свідомості він продовжує залишатися лише синонім казочки, побрехеньки, ілюзії, неправди. Звідсіля ж і популярне розуміння історичного міфу: міф – це неправдива оповідь про якийсь фрагмент минулого тому, що не може бути верифікована ніякими історичними джерелами. Інколи додають: «але, в яку носії таких оповідей вірять як в єдино правдиву». Головне при такому тлумаченні – це момент невідповідності змісту оповіді, що буде названа міфічною, деякій проминулій реальності. У своїй розвідці ми спробуємо обгрунтувати ту тезу, що історичний міф – це смислова конструкція і її присутність чи відсутність у свідомості сучасної людини залежить від особливостей інтерпретації самої категорії міфу.

Про розуміння екзистенціальної філософії українськими інтелектуалами-емігрантами 40-50-х рр. ХХ століття

ЩО ТАКЕ ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ?

     Під впливом позитивізму на масовому рівні свідомості дуже популярними стали уявлення про те, що історія – це наука про факти. Факти, що цією наукою добуваються, звичайно ж, повинні бути істинними, тобто тотожними відповідному зрізу проминулої дійсності. Між подією проминулої дійсності й істинним історичним фактом різниця не проводиться. Далі, історичні факти самоцінні, вони все «говорять самі за себе», тому якась додаткова теоретична надбудова, яка б осмислювала чи оцінювала їх і не потрібна.

ПРО ДЕЯКІ ФІЛОСОФСЬКО-ІСТОРИЧНІ ПОНЯТТЯ У ТВОРЧОСТІ ДМИТРА ЧИЖЕВСЬКОГО

Відразу зазначимо, що філософсько-історична проблематика не була визначальною в творчості Дмитра Чижевського. Однак з огляду на те, що філософською рефлексією позначені багато його наукових робіт, прямо не пов’язаних з власне філософією, можна спробувати виділити в них і філософський шар рефлексій над історією. Серед небагатьох робіт, безпосередньо присвячених філософії історії, варто назвати ранню розвідку Д. Чижевського «На теми філософії історії» (1925). В інших же працях філософсько-історичні ідеї висловлені побіжно, часто як методологічне підгрунтя для розв’язання конкретних наукових проблем (наприклад, у статтях «Культурно-історичні епохи» (1948) та «Початки і кінці нових ідеологічних епох» (1954)). Крім усього цього, не потрібно забувати, що Чижевський одним із перших розпочав історичні рефлексії над українською філософсько-історичною думкою, коли у журналі «Дзвони» (1932, Ч. 6) опублікував статтю «В’ячеслав Липинський як філософ історії», у якій детально проаналізував філософсько-історичну складову соціологічної теорії В. Липинського. Незважаючи на таку «ескізність», філософсько-історичні погляди Чижевського становлять певний інтерес для розуміння специфіки розвитку української філософії у ХХ столітті.

У своїй доповіді ми звернемо увагу на особливості розуміння Чижевським двох філософсько-історичних понять. Одне зі сфери епістемології історії – і це поняття «ідеального типу», запозиченого у Макса Вебера. Інше поняття з області історіософії – це поняття «доля», як рушійна сила історичного процесу.

НЕОКАНТІАНСТВО В ІСТОРИЧНОМУ ПІЗНАННІ: ВЕРСІЯ БОГДАНА КІСТЯКІВСЬКОГО

Богдан Кістяківський (1868 – 1920) узвичаєно розглядається як російський соціолог та філософ права початку ХХ сторіччя, а також як яскравий представник «Срібного віку» російської культури (варто нагадати його участь у знаменитому збірнику «Вехи»). Але сам він на рівні етнічного походження однозначно ідентифікував себе українцем (наприклад, він підписував свої публіцистичні статті Українець та врешті саме таке самоусвідомлення і привело Кістяківського-ліберала до розриву із іншим ідеологом лібералізму – Петром Струве через українофобські погляди останнього). І хоча в тих конкретно-історичних умовах імперської Росії така ідентичність не могла не бути суперечливою (хоча б тому, що вона поєднувалась із лояльністю до моделі політичної «великой русской нации») та нам мабуть потрібно розуміти, що це масовий тип націєвідчуття в умовах відсутності власної держави. Приналежність до українства на одному із рівнів самоідентичності дозволяє розглядати філософські погляди Кістяківського складовою історії української філософії.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКІ АНАЛОГИ

Філософія екзистенціалізму відобразила «дух» свого часу, періоду глибоких потрясінь, що спіткали західноєвропейську цивілізацію в першій половині ХХ століття (Перша світова війна, становлення тоталітарних режимів, Друга світова війна). Це філософія кризової свідомості, й тому закономірним є її звернення до проблеми критичних ситуацій, у які потрапляє людина в періоди жорстоких історичних випробувань. Описавши нестійкість, ламкість і кінечність існування людини, екзистенціалізм (виключаючи, мабуть, Ж.-П. Сартра) усе-таки намагається відшукати в людині екзистенціальний шар автентичного, первинно-істинного, в якому й виражається її ідентичність.

ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА ТА ПОЗИТИВІЗМ

Теоретичний інтерес до історії характерний для багатьох українських мислителів модерної доби. Пов’язаний він із спробами осмислення окремого українського шляху в історії. Такі узагальнюючі уявлення про окрему історію українського народу стали важливим елементом у структурі самосвідомості української нації, початки формування якої пов’язують з «національним відродження» ХІХ століття (М. Костомаров, П. Куліш, М. Максимович, В. Антонович). Історіософія, як сфера конструювання таких ідеологічно вмотивованих і часто з метафізичним зафарбуванням цілісних схем національного минулого, стає характерною рисою вітчизняної філософської традиції. З іншого боку, в цей період зростає й інтерес до проблем історичного пізнання. Одним із найглибших українських політичних мислителів другої половини ХІХ століття, у творчості якого спостерігається досить значущий шар філософсько-історичних ідей, безперечно був і Михайло Драгоманов (1841–1895). Погляди М. Драгоманова показують сучасникам можливі шляхи відокремлення теоретичних історичних побудов від сфери національної ідеології та вироблення не догматичного, такого, що спирається на принципи науковості, теоретичного погляду на історію. Але у цих поглядах дає про себе знати ще не повна розчленованість історіографічної, соціологічної та філософсько-історичної проблематики. 

ПРО СЕМАНТИКУ СЛОВА "ІСТОРІОСОФІЯ"

         Август фон Цешковський

Російські патріоти люблять наголошувати, що Росія - це не просто країна, це - окрема цивілізація (не більше і не менше!). І філософська наука, яка осмислює шлях цієї цивілізації в історії - це не філософія історії, як у різних там європейських філософів. Ні, вона також називається по-іншому, по-ісконному - історіософія. Далі  пропоную невелику розвідку про справжні смисли терміна "історіософія".

МОЯ МОНОГРАФІЯ

Що таке об'єктивна історія?

Це наївне питання людей, що не хочуть знати про активну роль суб'єкта в пізнанні проминулої реальності. А чи вже задумались?