Однією з
центральних постатей українського філософського процесу модерної доби постає
Іван Франко (1856 – 1916). Не дивно, що всебічне вивчення його філософської
спадщини має довгу історію. Приблизно всі наукові інтерпретації можна поділити
на два періоди: «совєтський» та «постсовєтський». У «совєтський» період
філософські погляди Івана Франка досліджували О.Білоус, С.Возняк,
Г.Ємельяненко, А.Каспрук, О.Скляренко, М.Третяк. Типова їх оцінка належить Д.Острянину. «Як мислитель-матеріаліст
Франко, – писав він, – намагався поширити свої матеріалістичні погляди і на
пізнання суспільного життя. В силу того, що Франко не піднявся до рівня
діалектичного матеріалізму, він не зміг послідовно провести принципи
матеріалізму в поясненні суспільних явищ, тобто стати на позиції історичного
матеріалізму. Проте в його соціологічних поглядах є значні, яскраво виявлені
елементи матеріалістичного розуміння історії» [4, с. 28]. Тобто, за зразок
однозначно береться єдино вірне марксистське матеріалістичне розуміння історії
й уже за рівнем наближеності до цього зразка потім приписується значення
істинності тому чи іншому вченню.
