понеділок, 30 червня 2025 р.

Розпочинаємо


Цей блог відкрито для ведення нерегулярних записів з філософсько-історичної проблематики.

середа, 25 травня 2022 р.

Що таке історичний міф та як він можливий?

 

Міф – явище багатопланове й багатозначне. Таким він постав у результаті присутності у різних сферах культури та перетворення в предмет дослідження у наукових практиках. Але на буденному рівні свідомості він продовжує залишатися лише синонім казочки, побрехеньки, ілюзії, неправди. Звідсіля ж і популярне розуміння історичного міфу: міф – це неправдива оповідь про якийсь фрагмент минулого тому, що не може бути верифікована ніякими історичними джерелами. Інколи додають: «але, в яку носії таких оповідей вірять як в єдино правдиву». Головне при такому тлумаченні – це момент невідповідності змісту оповіді, що буде названа міфічною, деякій проминулій реальності. У своїй розвідці ми спробуємо обгрунтувати ту тезу, що історичний міф – це смислова конструкція і її присутність чи відсутність у свідомості сучасної людини залежить від особливостей інтерпретації самої категорії міфу.

понеділок, 11 квітня 2022 р.

Григорій Сковорода: українізація образу

 

Зараз звичним стало сприймати постать Григорія Сковороди (1722–1794) саме як українського філософа, поета й педагога. Хоча за рівнем популярності серед українців, зрозуміло, що він з квазірелігійним «культом» Тараса Шевченка конкурувати не може, але, думається, що в каноні «культурних героїв» національної свідомості він займає одне з перших місць. Не дивно, що результатом такої постійної присутності образу Г. Сковороди в її складі стала й поява його портрету на національній валюті – 500-гривневій купюрі.

середа, 1 грудня 2021 р.

"Просвіти" Конотопського повіту в 1917-1923 рр.

 

У процесах модерного українського націєтворення, починаючи з середини ХІХ ст., важливу відіграють різні культурно-просвітницькі організації. У своїй діяльності вони зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони в той же час привносять у його свідомість і українську ідею. До такого типу організацій належали «Громади», «Січі», «Соколи», Українські клуби, наукові товариства, театральні та музичні гуртки тощо. Та найвідомішою і найважливішою серед них є безперечно товариство «Просвіта», що виникло у Львові в 1868 р. Діяльність цієї організації була перенесена на землі Наддніпрянської України в часи першої російської революції (кінець 1905 р.), а розквіт її припав уже на період 1917–1923 рр., тобто на часи Української революції та перші роки совєтської влади.

вівторок, 16 листопада 2021 р.

"Просвіти" Охтирського повіту в 1917-1922 рр.

 

Після Лютневої революції 1917 р. на територіях, населених українським етносом масово розпочинають виникати такі культурно-просвітницькі громадські організації як «Просвіти». Відомий мовознавець Олекса Синявський писав тоді: «Просвіта» – «се найхарактерніша і найулюбленіша на Вкраїні дитина Революції». У своїй діяльності ці товариства обєктивно зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони, в той же час, привносять у його свідомість і українську ідею.

пʼятниця, 16 липня 2021 р.

"РУССКИЙ МИР" У ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Головна теза моєї доповіді: ідейний розвиток Пантелеймона Куліша (1819–1897) відбувався в межах автентичного йому тогочасного ідеологічно-політичного общєрусскогоʼ контексту. П. Куліш був чітко вписаний в імперський ідеологічний порядок і будь-яка модернізація його поглядів, тобто їх розгляд крізь призму пізніших контекстів (самостійницькихʼ, приміром) приводить до конструювання смислів, невластивих поглядам самого письменника. Особливої актуальності ця теза набуває у зв’язку зі святкуванням 200-річного ювілею П. Куліша, коли навіть науковці вчергове заговорили про те, що він розумів український народ як політичний феномен і, що нібито його думка рухалася в напрямку побудови української нації-держави. Обгрунтувати тезу я хотів би через вказівки на вживання та аналіз смислового наповнення такого важливого для П. Куліша поняття як русский мирʼ. Ситуація з русскім міромʼ добре характеризує той початковий синкретичний етап розвитку української національної самосвідомості, коли вона перебувала ще в складі общєрусскостіʼ; їх розмежування на масовому рівні відбудеться вже у ХХ столітті.