четвер, 15 вересня 2011 р.

Банальна історія про те, як "регіонали-при-владі" через відданість "русскому міру" криміналом зайнялися

Щось сталося у відносинах між УПЦ (МП) і її Першим прихожанином Віктором Януковичем (мабуть через проблеми з газом почав прозрівати). Коротше кажучи, В.Янукович вирішив знову особисто дотримуватися законодавста України про свободу совісті й релігійні організації! Самому дотримуватися і підлеглих змусити.

середа, 14 вересня 2011 р.

ПРО СЕМАНТИКУ СЛОВА "ІСТОРІОСОФІЯ"

         Август фон Цешковський

Р
осійські патріоти люблять наголошувати, що Росія - це не просто країна, це - окрема цивілізація (не більше і не менше!). І філософська наука, яка осмислює шлях цієї цивілізації в історії - це не філософія історії, як у різних там європейських філософів. Ні, вона також називається по-іншому, по-ісконному - історіософія. Далі  пропоную невелику розвідку про справжні смисли терміна "історіософія".

вівторок, 12 липня 2011 р.

КУРСЬКА КОРІННА ІКОНА ЯК ДЗЕРКАЛО "РУССКОГО МІРА" В СУМАХ

                                                                                                                                     

       З нами Бог!
Адольф Гітлер


Минулого року в Сумах на майдані Незалежності з’явився великий дерев’яний хрест із таким написом: «Сей поклонный крест воздвигнут на месте разрушенного Никольского храма в честь прибытия в город Сумы Курской Коренной иконы Божьей Матери «Знамение» 9/22 мая 2010 года от рождества Христова». Хрест був встановлений і освячений єпископом Євлогієм 22 травня. Таким чином УПЦ (Московського патріархату) відзначила перебування на Сумщині найбільш шанованої ікони російського емігрантського зарубіжжя, своєрідної «Одигірії російського розсіяння». Православними стверджується, що ікона ця дуже древня, історія її бере свій початок ще з часів монголо-татарського нашестя на Русь у ХІІІ ст. Під час Громадянської війни, у 1919 році, вона була вивезена єпископом Феофаном за кордони Росії і зараз постійне місце її перебування – Нью-Йорк.

середа, 25 травня 2011 р.

ЮРІЙ ЦАРИК ПРО ПОЕЗІЮ МИКОЛИ ДАНЬКА




Юрій Царик
24 травня виповнилося 85 років з дня народження відомого українського поета, нашого земляка Миколи Данька (1926–1993). Не побоюся сказати, що це найвідоміший сумський поет. Він прожив важке життя, що тотожне, мабуть, іншому вислову: він прожив справжнє життя поета. І як Поет з великої літери, що жив у часи авторитарного Совєтського Союзу він не міг не протистояти державі, компартії, КГБ. Мабуть тому, що поет за природою своєю інакодумець. Проблеми для Данька розпочалися після виходу у світ другої книги його поезій «Червоне соло» (1967 рік). Книга була гостро розкритикована за невідповідність основним ідеологічним догмам комуністичної доктрини, а частина її накладу – знищена. 

субота, 19 березня 2011 р.

ІСТОРІОСОФІЯ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА


Часи формування модерної української нації з необхідністю актуалізували «осмислюючі» схеми історії, які у формі історіософії виконують для сучасності легітимізуючу функцію. Історіософія є філософсько-ірраціональним уявленням  про історичний процес. Якраз історіософія через процедури переосмислення і теоретизації українського минулого дає «дозвіл» на самостійне існування української нації в теперішньому часі. Тут значний інтерес становить початковий етап зародження такого історіософського знання. Саме фаза початкових історіософських рефлексій ніби «запрограмовує» специфіку розвитку наступних її етапів. Історіософія відомого українського історика Миколи Костомарова (1817–1885) стояла біля витоків цього цікавого поєднання національної ідеї та моделювання схем українського історичного процесу і тому її вивчення дозволяє нам зрозуміти специфіку інтерпретації історичного процесу, приміром, у наступників М. Костомарова – істориків-народників чи в «історіософському соціологізмові» В’ячеслава Липинського.
Проблема вивчення історичних поглядів (з їх історіософською складовою) М. Костомарова має довгу історію. Серед останніх публікацій, які стосуються нашої теми варто назвати статті Стефана Козака [4], Миколи Лука [10], Олексія Яся [13]. У своїй розвідці ми зупинимося лише на романтичному субстраті історіософських поглядів М. Костомарова, поєднаних з ідеями народництва, панславізму та християнської філософії.


середа, 23 лютого 2011 р.

УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОСОФІЯ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ


Історіософська проблематика пунктиром проходить через усю історію української філософської думки. Повторення сакральної біблійної моделі історії «від сотворення світу» в «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона (ХІ століття), гуманістична історіософія Станіслава Ожеховського (1513–1566), різні варіанти «відрубності» української історії в «козацьких літописах» (ХVІІІ століття), романтична історіософія першої половини ХІХ століття, позитивістське бачення історії людства у Володимира Лесевича (1837–1905) та Михайла Драгоманова (1841–1895) – ось лише деякі віхи цієї традиції. З цього приводу український філософ Микола Шлемкевич писав: «В осередку українського світовідчування і далі – світогляду здавна і нині, стоять історичні і соціологічні проблеми. Це особливо яскраво виявляється у свідомості української нації ХІХ і ХХ сторіч. Не навколо гносеологічних і не навколо природознавчих проблем, як це було в мисленні Західної Європи, але навколо питань історичної долі і правди кружляла українська духовність минулого і нашого сторіч»[1].

понеділок, 3 січня 2011 р.

Про міфологізацію пам'яті

Колись Мірча Еліаде писав, що у народній пам'яті (усній, неписемній) міфологізація (архетипізація) значущих історичних подій закінчується через два-три століття після моменту їх існування. Від себе додамо, що розпочинається така трансформація минулого у бік його міфологізації  вже через два-три покоління. І навіть у сучасності писемність може лише трохи сповільнити цей процес, але не припинити. Прикладом тут можуть слугувати події Другої світової війни. Поки існують живі спогади учасників цієї доленосної події, поки існують живі контакти між дідами і внуками - це одна війна і ніякі тут брежневські чи горбачовські ідеологізації знання реальних подій не підмінять. Коли ж помирають останні свідки тих подій, то міфологізація котиться по зростаючій лінії. Історичні факти підміняються спрощеними архетиповими моделями. Розпочинається конструювання нової "народної пам'яті" про ту страшну війну. Четверте чи п'яте післявоєнне покоління можуть щось знати про ті події лише на основі документів. І це створює принципово нову ситуацію. Так, лише в умовах незнання реалій 1943-45 років стає можливим феномен "георгієвської стрічки".