неділя, 26 серпня 2012 р.

ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА ТА ПОЗИТИВІЗМ


Теоретичний інтерес до історії характерний для багатьох українських мислителів модерної доби. Пов’язаний він із спробами осмислення окремого українського шляху в історії. Такі узагальнюючі уявлення про окрему історію українського народу стали важливим елементом у структурі самосвідомості української нації, початки формування якої пов’язують з «національним відродження» ХІХ століття (М. Костомаров, П. Куліш, М. Максимович, В. Антонович). Історіософія, як сфера конструювання таких ідеологічно вмотивованих і часто з метафізичним зафарбуванням цілісних схем національного минулого, стає характерною рисою вітчизняної філософської традиції. З іншого боку, в цей період зростає й інтерес до проблем історичного пізнання. Одним із найглибших українських політичних мислителів другої половини ХІХ століття, у творчості якого спостерігається досить значущий шар філософсько-історичних ідей, безперечно був і Михайло Драгоманов (1841–1895). Погляди М. Драгоманова показують сучасникам можливі шляхи відокремлення теоретичних історичних побудов від сфери національної ідеології та вироблення не догматичного, такого, що спирається на принципи науковості, теоретичного погляду на історію. Але у цих поглядах дає про себе знати ще не повна розчленованість історіографічної, соціологічної та філософсько-історичної проблематики. 


субота, 14 квітня 2012 р.

ІСТОРІОСОФІЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО ПОЗИТИВІЗМУ



Філософія історії в Україні представлена в основному у формі історіософії. А історіософський тип знання виникає в межах світоглядно-філософської парадигми романтизму. Відразу вкажемо на деякі типологічні характеристики романтизму, без яких розуміння феномену української історіософії стає неможливим.


вівторок, 27 березня 2012 р.

ПОКАЯЛЬНИЙ ЛИСТ СУМСЬКОГО ПОЕТА МИКОЛИ ДАНЬКА


В’ячеслав Артюх
Володимир Садівничий


Післясталінський період хрущовської “відлиги” породив феномен “шістдесятництва” – покоління письменників, митців, науковців, які, створивши культурницький рух, не ставили перед собою чітких політичних цілей. “Шістдесятництво” було швидше формою морального спротиву совєтському політичному режиму. Насамперед, творча інтелігенція в добу правління Леоніда Брежнєва не прийняла відродження фактично просталінської комуністичної ідеологічної доктрини, з якою вона справедливо пов’язувала нові обмеження свободи творчості. Бо, зрештою, будь-яка творчість за своєю природою є не чим іншим, як інакодумством по відношенню до панівної точки зору.

субота, 24 грудня 2011 р.

ЩЕ РАЗ, ЧОМУ СУМИ БУЛИ ЗАСНОВАНІ У 1655 РОЦІ, А ВОЄВОДА КИРИЛО АРСЕНЬЄВ ЗАСНОВНИКОМ НАШОГО МІСТА БУТИ НЕ МІГ


Вже більше дев’яти місяців на сторінках обласної преси продовжується полеміка між співробітником КГБ СССР Борисом Манжелою та постраждалим від дій цієї спецслужби у далеких 70-х за свої політичні переконання Григорієм Хвостенком з приводу заснування та ранньої історії Сум, а також доцільності побудови пам’ятника відразу двом засновникам Сум – осадчому Гарасиму Кондратьєву та московському воєводі Кирилу Арсеньєву (див.: Хвостенко Г. Політична запопадливість до добра не доводить // Сумщина. – 2011. – 2 лютого; Манжела Б. Платон мій друг, а істина – ще більший друг // Суми і сумчани. – 2011. – 18 березня; Хвостенко Г. Німець каже: «Ви хазари» – «Хазари! Хазари»» // Суми і сумчани. – 2011. – 22 квітня; [Богдан Чалий]. Про пам’ять і пам’ятники, або напівправда гірше брехні // Ярмарок. – 2011. – 17 листопада; Манжела Б., Кондратенко С. Хто заганяє історію в Прокрустове ложе? // Ярмарок. – 2011. – 15 грудня). Як бачимо в останній публікації на боці Манжели долучився до дискусії і Сергій Кондратенко, який відомий крім усього іншого ще й як чорносотенець. Він є старшим сумської групи Союза русского народа.


середа, 14 грудня 2011 р.

ЯК ЧЛЕНИ ІСТОРИЧНОГО КЛУБУ ІМ. О. БУЛАТОВИЧА СУМСЬКУ ІСТОРІЮ ФАЛЬСИФІКУВАЛИ

Мені вже набридло фальшування сумської історії деякими краєзнавцями-любителями і, за сумісництвом, "патрійотамі зємлі русской". Тому й написав ось це:
25 червня 2010 року в місті Суми на будівлі за адресою вул. Соборна, 36 з’явилася дивна пам’ятна дошка, яку встановили члени історичного клубу імені О. Булатовича. Що вражає в інформації, поданій на дошці, так це кількість фактичних помилок.
І на ці фактологічні перекручення потрібно чітко вказати.
Отже, спочатку угорі на дошці написано таке: «В этом доме в начале ХІХ века жили офицеры Сумского и Ахтырского гусарских полков». І далі перераховані відомі в російській історії цього періоду імена: Яків Кульнєв, Денис Давидов, Микола Раєвський, Сергій Волконський.
Перше зауваження: того будинку, на якому причеплена пам’ятна дошка, на початку ХІХ століття, точніше - у 1804 році, не існувало. Саме «цей» будинок міг бути побудованим лише після масових сумських пожеж 1839 та 1840 років, коли в місті і розпочалося масове будівництво кам’яних помешкань. Треба сказати, що після тих пожеж кількість кам'яних будинків у місті зростала так швидко, що за свідченням відомого російського слов’янофіла Івана Аксакова на 1853 рiк у Сумах їх вже нараховувалося 97 [Див.: Аксаков І. Місто Суми і Введенський ярмарок. - С. 150]. Суми ж на початку ХІХ століття – це всуціль дерев’яні будівлі, з каменю були лише деякі церкви. На карті кінця XVIII століття добре видно, що в Сумах було лише два кам’яних будинки та і ті на вулиці, яка зараз називається Воскресенська:

вівторок, 6 грудня 2011 р.

Про історичну пам'ять


Чому така велика увага в модерну добу формування й  існування політичних націй надається саме феномену історичної пам’яті? Дещо абстрактна відповідь може бути такою: певним чином впорядковані способи та зміст пам’ятання минулого, пережитого спільнотою, досвіду є основою соціального порядку й осмисленості існування нації в сучасності. І, навпаки, стан абсолютного забуття – амнезія – є хворобою як на індивідуальному, так, за аналогією, й на колективному рівні існування людини.
Беремо на себе сміливість стверджувати, що жодна спільнота не може існувати без об’єднавчого колективного «фонду спогадів», без, ширше кажучи, історичних уявлень про себе. І якими б неточними, з точки зору канонів історичної науковості, такі уявлення не були, вони відіграють роль інструменту, за допомогою якого ця національна спільнота пізнає сама себе, визначає свої власні межі та проектує стратегії поведінки з іншими соціальними спільнотами.

четвер, 15 вересня 2011 р.

Банальна історія про те, як "регіонали-при-владі" через відданість "русскому міру" криміналом зайнялися

Щось сталося у відносинах між УПЦ (МП) і її Першим прихожанином Віктором Януковичем (мабуть через проблеми з газом почав прозрівати). Коротше кажучи, В.Янукович вирішив знову особисто дотримуватися законодавста України про свободу совісті й релігійні організації! Самому дотримуватися і підлеглих змусити.

середа, 14 вересня 2011 р.

ПРО СЕМАНТИКУ СЛОВА "ІСТОРІОСОФІЯ"

         Август фон Цешковський

Р
осійські патріоти люблять наголошувати, що Росія - це не просто країна, це - окрема цивілізація (не більше і не менше!). І філософська наука, яка осмислює шлях цієї цивілізації в історії - це не філософія історії, як у різних там європейських філософів. Ні, вона також називається по-іншому, по-ісконному - історіософія. Далі  пропоную невелику розвідку про справжні смисли терміна "історіософія".

вівторок, 12 липня 2011 р.

КУРСЬКА КОРІННА ІКОНА ЯК ДЗЕРКАЛО "РУССКОГО МІРА" В СУМАХ

                                                                                                                                     

       З нами Бог!
Адольф Гітлер


Минулого року в Сумах на майдані Незалежності з’явився великий дерев’яний хрест із таким написом: «Сей поклонный крест воздвигнут на месте разрушенного Никольского храма в честь прибытия в город Сумы Курской Коренной иконы Божьей Матери «Знамение» 9/22 мая 2010 года от рождества Христова». Хрест був встановлений і освячений єпископом Євлогієм 22 травня. Таким чином УПЦ (Московського патріархату) відзначила перебування на Сумщині найбільш шанованої ікони російського емігрантського зарубіжжя, своєрідної «Одигірії російського розсіяння». Православними стверджується, що ікона ця дуже древня, історія її бере свій початок ще з часів монголо-татарського нашестя на Русь у ХІІІ ст. Під час Громадянської війни, у 1919 році, вона була вивезена єпископом Феофаном за кордони Росії і зараз постійне місце її перебування – Нью-Йорк.