"Просвіти" Охтирського повіту в 1917-1922 рр.

 

Після Лютневої революції 1917 р. на територіях, населених українським етносом масово розпочинають виникати такі культурно-просвітницькі громадські організації як «Просвіти». Відомий мовознавець Олекса Синявський писав тоді: «Просвіта» – «се найхарактерніша і найулюбленіша на Вкраїні дитина Революції». У своїй діяльності ці товариства об’єктивно зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони, в той же час, привносять у його свідомість і українську ідею.

Перше в Охтирському повіті товариство «Просвіта» було засноване в м. Охтирка разом з Українською громадою у першій половині квітня 1917 р. Очолив його нотаріус Базилевський. Уже 16 квітня на першому Губернському з’їзді представників Українського народу в Харкові делегат від Охтирки Прийменко у своєму виступі повідомив про заснування та початки його діяльності [6, с. 2]. Робота Охтирськоі «Просвіти» у 1917 р. та її актив добре змальовані в оповіданні Б. Антоненка-Давидовича «Просвітяни» [2].

Також десь у квітні був створений осередок «Просвіти» й у с. Нижньовеселівка Кириківської волості. На початку травня в с. Янків Ріг (зараз – с. Іванівка) тієї ж Кириківської волості організація «Просвіти» була зініційована підпоручиком Вялківим, який прибув у відпустку з фронту. Місцева вчителька подарувала їй свою бібліотеку, просвітяни ж виписали для себе газети «Нова Рада» й «Рідне слово» [15, с. 3]. Очолив Раду товариства Демид Клименко. Становленню цього осередку «Просвіти» допомогла Охтирська Українська громада та полонені українці з Галичини, що перебували тоді в Охтирці.

Але організація просвітянських осередків,у порівнянні хоча б з тією ж Полтавською губернією, по селах повіту йшла слабо. До кінця червня були засновані ще «Просвіти» у Хухрі, Кириківці, Котельві та Тростянці. Тому, коли 24 червня 1917 р. в Охтирці відбувся Український повітовий з’їзд, на який прибули представники сіл, хуторів та партій і громадських організацій зі всієї Охтирщини, то на ньому спеціально було закликано створювати «Просвіти» по всіх селах повіту [17, с. 4]. Після цього 9 липня «Просвіта» була організована ще у с. Білка, де головою Ради був обраний народний учитель Я. А. Мяло, а на початку серпня у Боромлі. Головою цієї останньої став Д. Маликов. У жовтні було створено осередок «Просвіти» і в с. Угроїди на чолі з лісничим І. Вітком. Записалося до нього «40 душ». На загальних зборах тоді постановили «закласти книгозбірню, передплатити українські книжки та газети, закласти вечірню школу для дорослих (українською мовою), по святах улаштовувать читанки, а також заснувати артистичний гурток» [16, c. 2]. 13 листопада виникає «Просвіта» в с. Журавне. І також, як і в Янковому Розі, стараннями українізованого військовослужбовця Міщенка, який прибув з фронту на відпочинок. Записалося до неї більше 140 чоловік. А очолив – Л. Мороз [14, с. 4]. Крім того, у листопаді вже існувала «Просвіта» й у с. Самотоївка. Її Рада тоді прохала Харківську губернську земську управу надіслати для школи та бібліотеки підручники і книги українською мовою, а також інструкторів з українізації [13, с. 2]. Організатором «Просвіти» у слободі Краснопілля був Матвій Довгополюк. Тут вона виникла на основі українського гуртка, який був заснований ще до революції, у лютому 1916 р.

Просвітяни Охтирщини брали участь у загальноукраїнських та губернських з’їздах «Просвіт», на яких вирішувалися нагальні питання просвітянського руху. Рішення таких з’їздів активізували роботу осередків й на території повіту. Так, на першому Всеукраїнському з’їзді «Просвіт» у Києві 20–23 вересня 1917 р. Боромлянську «Просвіту» представляла Марфа Журавльова [21, арк. 68]. А на другому з’їзді «Просвіт» Слобожанщини, який відбувся у Харкові 19–20 листопада 1917 р. серед його 52 делегатів були від Боромлянської «Просвіти» Я. Лисенко та А. Сущий, а від Охтирської – Борис Давидів (Антоненко-Давидович) [1, с. 2].

Таким чином, на кінець 1917 р. у Охтирському повіті діяло близько 12 осередків товариства «Просвіта». Основними видами їх діяльності була постановка спектаклів, організація курсів з ліквідації неграмотності та бібліотечна діяльність. Також не потрібно забувати, що «Просвіти» розпочинали свою роботу у селах і хуторах часто, не маючи ні кадрів, ні матеріальної бази, ні приміщень. Вони могли покладатися лише на свої сили. І якщо створення осередків на хвилі масового ентузіазму та загального національного піднесення в 1917 р. було справою не такою вже й важкою, то наступна постійна їх діяльність – справа складніша. Тому деякі сільські «Просвіти» могли лише оголосили про початки свого функціонування, але розгорнути його в силу названих обставин в подальшому так і не змогли.

У 1918 р., після того, як до влади в Україні наприкінці квітня прийшов гетьман Павло Скоропадський, «Просвіти» повіту продовжили свою роботу.

У цей час осередки цього товариства долучаються до відкриття як українських початкових шкіл, так і гімназій. Так, Боромлянська «Просвіта» відіграла головну роль при відкритті української реальної школи в селі [19, арк. 4]. Правда, наступного, 1919 р. більшовики цю середню школу закрили за українську мову викладання в ній, а її директору К. Гревізірському прийшлося навіть втікати до Харкова [18, с. 83].

Фінансово «Просвіти» були організаціями небагатими й тому коштів з членських внесків та з прибутку від продажу квитків на свої вистави задля продовження своєї діяльності їм постійно не вистачало. І тут спонсорську допомогу «Просвітам» часто надавала місцева кооперація. За приклад може слугувати допомога коштами «Просвіті» с. Рясне для постановки нею спектаклів з боку сільського споживчого товариства [10, с. 4].

На листопад 1918 р. є дані про існування в Охтирському повіті 13 «Просвіт» (м. Охтирка, сл. Краснопіллля, сс. Боромля, Хухра, Білка, Котельва, Тростянець, Кириківка, Янків Ріг, Пархомівка, Нижньовеселівка, Рясне та х. Климентієве) [12, арк. 17зв.]. Знову ж, мова йде про зареєстровані осередки товариства, але це ще не означає, що всі вони проводили активну роботу з виконання своїх статутних завдань.

У 1919 р., за влади більшовиків та денікінців, «Просвіти» повіту фактично припинили свою роботу. З 1920 р. розпочинається відродження вже існуючих та заснування нових осередків цього товариства. До цієї справи долучилася команда молоді націонал-комуністичної спрямованості, що у 1920 р. прийшла до керівництва Охтирським повітовим відділом народної освіти (Борис Антоненко-Давидович, Юрій Самброс, Матвій Довгополюк та Григорій Сергієнко). Як пізніше свідчив Г. Сергієнко, вже на початку 1920 р. на колегії керівником відділу народної освіти Б. Антоненком-Давидовичем було поставлене питання про відновлення товариства «Просвіта» у повіті. І ця ідея була зреалізована [3, арк. 46зв.]. Ці ж люди займалися й дерусифікацією навчального процесу у школах повіту.

Після того, як більшовицькою партією у червні-липні 1920 р. був взятий курс на завоювання і совєтизацію «Просвіт» нові осередки виникали, маючи вже назву «Червоні Просвіти».

25 липня 1920 р. відбулися збори Охтирської «Просвіти», на яких була прийнята резолюція «щоб всі Просвіти Охтирського повіту мали комуністичний напрямок» [11, c. 4]. Сама ж Охтирська «Просвіта» була названа іменем місцевого уродженця, поета-романтика Якова Щоголіва (1824–1898). Ось як пояснював у своїх спогадах необхідність совєтизації «Просвіт» керівник підвідділу позашкільної освіти Охтирського повітового відділу народної освіти Юрій Самброс: «Значною політичною кампанією було також перетворення «Просвіт» на «Червоні просвіти». Ми цим мали на оці дві мети: з одного боку – радянізували політичний зміст їхньої роботи, вичищаючи з них, наскільки, звичайно, це було здійсниме на практиці, старий ультранаціоналістичний та етнографічний зміст просвітянської роботи часів Центральної Ради (особливо в роботі їхніх драмгуртків і бібліотек), а, по-друге, й це, власне кажучи, нас особливо турбувало, – ми тим самим зберігали саме існування й мережу «Просвіт», бо їм загрожувала масова ліквідація з боку партійного комітету більшовиків, що почав надто вороже ставитися до них, як до джерел запідозрюваного ним скрізь потенціяльного націоналізму» [18, с. 133–134].

На січень місяць 1921 р. в Охтирському повіті було зареєстровано всього 35 осередків «Просвіт» [7, арк. 2]. А у червні лише новостворених «Червоних Просвіт» у повіті було вже більше 30.

У цей час більшовики вже проводили чітку різницю між «старими» «Просвітами», заснованими в 1917 р. та «Просвітами», які почали виникати після 1920 р., коли вони остаточно закріпилися при владі. До перших вони ставилися з підозрою й недовірою. Для керівництва КП(б)У «старі» «Просвіти» продовжували залишатися пристанищем «петлюрівської інтелігенції» та «контрреволюції», провідниками «самовільної українізації», завоювати які більшовикам так остаточно і не вдалося. Обстеження Харківською губернською політосвітою становища на Охтирщині теж показало, що «Просвиты, когда они находились под руководством петлюровской интеллигенции работали в соответствующем духе. Ныне же после реорганизации они работают только в тех местах, где имеется коммунистическая и лояльная интеллигенция…» [9, арк. 40]. Тому вже у червні 1921 р. за український шовінізм і контреволюцію місцевою більшовицькою владою були закриті Охтирська та Краснопільська «Просвіти» [8, арк. 7–7зв.].

«Червоні Просвіти» ж були вже повністю вписані у нову совєтську реальність. Керівництво місцевих осередків було взяте на державне утримання, до складу їх правління були введені представники комнезамів чи комсомолу, до кожної сільської «Просвіти» повітовою політосвітою доводився план роботи, за виконання якої потрібно було звітуватися кожного місяця. Ще один приклад: у с. Литовки була організована 27 листопада 1921 р. «Червона Просвіта» і у зв’язку з тим, що до неї записалася лише молодь вона фактично виконувала функції комсомольської організації [5, с. 4]. І тому не дивно, що у с. Старо-Іванівка загальні збори місцевої «Просвіти» вже закінчуються співом «Інтернаціоналу» [4, c. 3], а весь прибуток від продажу квитків на концерт, що відбувся 11 грудня 1921 р. (а це 100 тис. крб.) в обов’язковому порядку перераховується нею на допомогу голодуючим.

У 1922 р. більшовицькою владою був взятий курс на поступову ліквідацію «Просвіт» та їх заміною на селянські будинки (сельбуди), як той новий тип культурницьких закладів, що повніше, ніж «Просвіти» відповідає вихованню селян на «совєтській платформі». Бо період їх двохрічного «завоювання» і пристосування до потреб більшовицького ідеологічного виховання привів нову владу до однозначного висновку: така організаційна форма як «Просвіта» не може забезпечити успішну більшовицьку просвітницьку політику на селі. Саме цього року ще існуючі на території Охтирського повіту «Просвіти»» остаточно зникають, вливаючись або у хати-читальні, або ж у сельбуди.

Література та використані джерела

1.      2-й день з’їзду «Просвіт» Слобожанщини. Нова громада. 1917. 26 листопада.

2.    Антоненко-Давидович Б. Просвітяни // Б. Антоненко-Давидович. Синя волошка. Харків; К.: Книгоспілка, 1930. С. 116–133.

3.      ГДА УСБУ в СО. Спр. П-13667. Т. 1.

4.       Голос незаможника. 1921. 3 декабря.

5.     Голос незаможника. 1921. 21 декабря.

6.     Губернський український з’їзд в Харькові. Рідне слово. 1917. 22 квітня.

7.     Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). Ф. Р-820. Оп. 1. Спр. 132.

8.       ДАХО. Ф. Р-820. Оп. 1. Спр. 138.

9.       ДАХО. Ф. Р-820. Оп. 1. Спр. 269.

10. Жадановский П. Народный театр и кооперация. Кооперативный путь. Ахтырка, 1918. № 14. 1 августа.

11.      Известия Ахтырского Уездисполкома и Уездпарткома КП(Б)У. 1920. 28 июля.

12.   Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Ф. 114. Спр. 457.

13.          Нова Громада. 1917. 26 листопада.

14.          Нова Громада. 1917. 2 грудня.

15.          Нова Рада. 1917. 27 мая.

16.          Нова Рада. 1917. 24 жовтня.

17.     Одкривайте просвіти! Голос села. 1917. 2 липня.

18.    Самброс Ю. Щаблі. Мій шлях до комунізму. Нью-Йорк: Сучасність, 1988. 417 с.

19.    Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). Ф. 2201. Оп. 1. Спр. 594.

20.      ЦДАВО України. Ф. 2201. Оп. 2. Спр. 367.

21.       ЦДАВО України. Ф. 2581с. Оп. 1. Спр. 161.