вівторок, 12 липня 2011 р.

КУРСЬКА КОРІННА ІКОНА ЯК ДЗЕРКАЛО "РУССКОГО МІРА" В СУМАХ

                                                                                                                                     

       З нами Бог!
Адольф Гітлер


Минулого року в Сумах на майдані Незалежності з’явився великий дерев’яний хрест із таким написом: «Сей поклонный крест воздвигнут на месте разрушенного Никольского храма в честь прибытия в город Сумы Курской Коренной иконы Божьей Матери «Знамение» 9/22 мая 2010 года от рождества Христова». Хрест був встановлений і освячений єпископом Євлогієм 22 травня. Таким чином УПЦ (Московського патріархату) відзначила перебування на Сумщині найбільш шанованої ікони російського емігрантського зарубіжжя, своєрідної «Одигірії російського розсіяння». Православними стверджується, що ікона ця дуже древня, історія її бере свій початок ще з часів монголо-татарського нашестя на Русь у ХІІІ ст. Під час Громадянської війни, у 1919 році, вона була вивезена єпископом Феофаном за кордони Росії і зараз постійне місце її перебування – Нью-Йорк.

середа, 25 травня 2011 р.

ЮРІЙ ЦАРИК ПРО ПОЕЗІЮ МИКОЛИ ДАНЬКА




Юрій Царик
24 травня виповнилося 85 років з дня народження відомого українського поета, нашого земляка Миколи Данька (1926–1993). Не побоюся сказати, що це найвідоміший сумський поет. Він прожив важке життя, що тотожне, мабуть, іншому вислову: він прожив справжнє життя поета. І як Поет з великої літери, що жив у часи авторитарного Совєтського Союзу він не міг не протистояти державі, компартії, КГБ. Мабуть тому, що поет за природою своєю інакодумець. Проблеми для Данька розпочалися після виходу у світ другої книги його поезій «Червоне соло» (1967 рік). Книга була гостро розкритикована за невідповідність основним ідеологічним догмам комуністичної доктрини, а частина її накладу – знищена. 

субота, 19 березня 2011 р.

ІСТОРІОСОФІЯ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА


Часи формування модерної української нації з необхідністю актуалізували «осмислюючі» схеми історії, які у формі історіософії виконують для сучасності легітимізуючу функцію. Історіософія є філософсько-ірраціональним уявленням  про історичний процес. Якраз історіософія через процедури переосмислення і теоретизації українського минулого дає «дозвіл» на самостійне існування української нації в теперішньому часі. Тут значний інтерес становить початковий етап зародження такого історіософського знання. Саме фаза початкових історіософських рефлексій ніби «запрограмовує» специфіку розвитку наступних її етапів. Історіософія відомого українського історика Миколи Костомарова (1817–1885) стояла біля витоків цього цікавого поєднання національної ідеї та моделювання схем українського історичного процесу і тому її вивчення дозволяє нам зрозуміти специфіку інтерпретації історичного процесу, приміром, у наступників М. Костомарова – істориків-народників чи в «історіософському соціологізмові» В’ячеслава Липинського.
Проблема вивчення історичних поглядів (з їх історіософською складовою) М. Костомарова має довгу історію. Серед останніх публікацій, які стосуються нашої теми варто назвати статті Стефана Козака [4], Миколи Лука [10], Олексія Яся [13]. У своїй розвідці ми зупинимося лише на романтичному субстраті історіософських поглядів М. Костомарова, поєднаних з ідеями народництва, панславізму та християнської філософії.


середа, 23 лютого 2011 р.

УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОСОФІЯ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ


Історіософська проблематика пунктиром проходить через усю історію української філософської думки. Повторення сакральної біблійної моделі історії «від сотворення світу» в «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона (ХІ століття), гуманістична історіософія Станіслава Ожеховського (1513–1566), різні варіанти «відрубності» української історії в «козацьких літописах» (ХVІІІ століття), романтична історіософія першої половини ХІХ століття, позитивістське бачення історії людства у Володимира Лесевича (1837–1905) та Михайла Драгоманова (1841–1895) – ось лише деякі віхи цієї традиції. З цього приводу український філософ Микола Шлемкевич писав: «В осередку українського світовідчування і далі – світогляду здавна і нині, стоять історичні і соціологічні проблеми. Це особливо яскраво виявляється у свідомості української нації ХІХ і ХХ сторіч. Не навколо гносеологічних і не навколо природознавчих проблем, як це було в мисленні Західної Європи, але навколо питань історичної долі і правди кружляла українська духовність минулого і нашого сторіч»[1].

понеділок, 3 січня 2011 р.

Про міфологізацію пам'яті

Колись Мірча Еліаде писав, що у народній пам'яті (усній, неписемній) міфологізація (архетипізація) значущих історичних подій закінчується через два-три століття після моменту їх існування. Від себе додамо, що розпочинається така трансформація минулого у бік його міфологізації  вже через два-три покоління. І навіть у сучасності писемність може лише трохи сповільнити цей процес, але не припинити. Прикладом тут можуть слугувати події Другої світової війни. Поки існують живі спогади учасників цієї доленосної події, поки існують живі контакти між дідами і внуками - це одна війна і ніякі тут брежневські чи горбачовські ідеологізації знання реальних подій не підмінять. Коли ж помирають останні свідки тих подій, то міфологізація котиться по зростаючій лінії. Історичні факти підміняються спрощеними архетиповими моделями. Розпочинається конструювання нової "народної пам'яті" про ту страшну війну. Четверте чи п'яте післявоєнне покоління можуть щось знати про ті події лише на основі документів. І це створює принципово нову ситуацію. Так, лише в умовах незнання реалій 1943-45 років стає можливим феномен "георгієвської стрічки".

четвер, 25 листопада 2010 р.

"НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ" ДМІТРІЯ ТАБАЧНІКА



Кілька років тому написав для "Літературної України" статтю про небезпеки євразійського світогляду на прикладі аналізу  хамської публіцистики Дмитра Табачника.  На жаль ідеї цієї статті до цього часу актуальні.



Обговорення змісту та призначення української національної ідеї на сучасному етапі державотворення, започатковане на сторінках «Літературної України» виступами «О, націє, ти дужа і вічна як Бог» О. Вертія («ЛУ» від 24.07.08 та 31. 07.08), «Між демократією і охлократією» Е. Лисицина («ЛУ» від 07.08.08) та інших учасників дискусії, порушує гостропекучі проблеми нашого сьогодення та майбутнього України.

середа, 8 вересня 2010 р.

ПОНЯТТЯ «ТРАДИЦІЯ» В УКРАЇНСЬКІЙ КОНСЕРВАТИВНО-НАЦІОНАЛІСТИЧНІЙ ІСТОРІОСОФІЇ

    
В'ячеслав Липинський
   В'ячеслав Липинський
 
Українська історіософія першої половини ХХ століття як інтуїтивно-глобальна конструкція бажаної моделі історичного процесу є не просто способом його осмисленням, вона ще й виконує досить важливі прагматичні функції. Тобто одним із завдань такого «осмислюючого» погляду на історію стає також конструювання певної «картини» історії з точки зору політичних потреб сьогодення. Як на нашу думку, існує досить чітка відповідність між періодами українського націєтворення в ХХ столітті сфері та періодами активізації осмислення історичного процесу національно заангажованими інтелектуалами. Розуміння «образів» українського історичного процесу неможливе без конкретного звернення до творчості окремих українських мислителів правого спрямування. І тут виділяється група інтелектуалів, що пропонували інтерпретувати українську історію з волюнтаристських позицій. В їхніх консервативно-націоналістичних моделях історичного процесу звернення до минулого базується на специфічній ідеї такого зв’язку між минулим та сучасністю, коли сучасність вважається прямим продовженням минулого, а минуле, у свою чергу, є такою причиною, наслідком якої обов’язково буде саме ця сучасність; якісь розриви тут не передбачаються.