31 жовтня 2013 року у світському навчальному закладі Сумський державний університет за активної підтримки Сумської обласної державної адміністрації була проведена єпархіальна «науково-практична» конференція однієї з православних конфесій – Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ (МП)) – на тему “Воспитание христианских ценностей в современной системе образования: история, теория, традиция, практика”.
Факт проведення цієї конференції грубо порушує принципи української Конституції та законодавства про свободу совісті та релігійні організації в Україні.
1. Керівництво СумДУ не лише надало приміщення для проведення конференції, а ще й, зриваючи графік проведення навчального процесу, залучало студентів та викладачів бути її учасниками. Також цей конфесійний захід з ініціативи обласного управління освіти були зобов’язані відвідати учителі – викладачі гуманітарних дисциплін – державних середніх навчальних закладів. Таким чином, була порушена стаття 35 Конституції України про відокремлення системи освіти від церкви, а також порушені права студентів, викладачів і вчителів на свободу світогляду і віросповідання. Була порушена також стаття 3 Закону «Про вищу освіту», в якій наголошується, що державна політика у галузі вищої грунтується на принципі незалежності вищої освіти від впливу релігійних організацій. В ситуації, коли законами України ніякого спеціального християнського виховання в державних навчальних закладах освіти апріорі не передбачається провокативно звучить сама тема конференції про виховання християнських цінностей в системі освіти (ще раз підкреслимо, що у нашому випадку – це система світської освіти).
2. Під час проведення пленарного засідання спочатку від імені голови Сумської облдержадміністрації Ю. Чмиря з вітальним словом виступив його заступник О. Цупро. Потім архієпископ Сумський і Охтирський Євлогій (в миру – громадянин України Євген Гутченко), задаючи напрямок роботи конференції, закликав священників та віруючих УПЦ (МП) активніше втручатися у справи середньої і вищої державної освіти Сумщини. «Присутствие православных священников и православных педагогов у стенах вузов станет не исключением, а правилом», – заявив він. Хоча, як громадянин України він прекрасно розумів, що це є заклик до інших громадян України порушувати не лише 35 статтю Конституції, а ще й 6 статтю Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», яка чітко фіксує, що «державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер».
Начальник управління освіти і науки Сумської облдержадміністрації Інеса Пєсоцька підтримала у своєму виступі ці настанови архієпископа. Вона, порушуючи принципи світськості державної освіти, заявила, що саме церква є союзницею школи в реалізації її виховних завдань. Пропонувала священникам частіше з’являтися в школі і допомагати своїми пропозиціями учителям удосконалювати релігійне виховання. А наприкінці промови навіть заявила, що «система освіти базується на основі християнських цінностей». Як державний службовець Інеса Пєсоцька також не могла не знати, що такі заяви носять антиконституційний характер. Крім того, ще й правило 2.6 «Загальних правил поведінки державного службовця» прямо вимагає від неї «не демонструвати свої релігійні переконання чи уподобання, не віддавати перевагу будь-яким об'єднанням громадян, релігійним організаціям незалежно від їх чисельності, статусу, конфесійності, напрямів діяльності тощо» (див.: пункт 2.6 розділу II в редакції Наказу Головного управління державної служби N 176 (z0973-11) від 19.07.2011).
При цьому, і в промові архієпископа, і у виступі І. Пєсоцької активно фальсифікувалася мета, завдання і зміст навчального курсу середньої школи «Християнська етика в українській культурі». Самими представниками УПЦ (МП) введення цього курсу тлумачиться, як приклад успішного проникнення православної ідеології в систему середньої освіти. Насправді ж, за всіма державними документами, які не можуть не зреалізовувати принцип світськості освіти, це факультативний культурологічний курс, який може читатися у державній середній школі лише за ініціативою батьків учнів (а не державних структур, директора школи чи чергової православної церкви). Читають такі курси не священники, а дипломовані вчителі-спеціалісти. Так, як будь-яке релігійне виховання в світській школі заборонене, то вчителем повинні бути подані учням лише знання про норми християнської етики. Але у виступах священиків УПЦ (МП) справа подавалася так, ніби вчителі світських навчальних закладів були зобов’язані під час читання цього курсу проводити релігійне виховання з точки зору специфічно християнських (православних) норм моралі. Та коли б спрацьовував цей останній варіант, то відбувалася б катехизація, тобто впровадження в систему світської освіти елементів православного богослов’я, що, як зрозуміло, заборонено українським законодавством. Дивно (коли не сказати більше), що таке сфальсифіковане в інтересах однієї із конфесій розуміння культурологічного курсу «Християнська етика в українській культурі» сприймається як керівництво до дії державним службовцем України, яка вступаючи на державну службу, давала присягу на Конституції (з її 35-ю статтею включно).
3. Під час проведення «круглого столу» деякі викладачі вищої школи ділилися досвідом антиконституційної діяльності, коли відверто розповідали, як вони, зловживаючи своїм службовим становищем, організовували поїздки студентів на відбудову православних храмів Московського патріархату або як у процесі проведення навчальних занять займалися наверненням студентів на «істинну православну віру», тобто катехизацією. У цьому, останньому випадку, потрібно ще й пам’ятати, що у вищій школі викладаються лише основи наук. Такі види паранаукової духовності як релігія, астрологія, алхімія чи магія взагалі заборонені для викладання. Релігія у світському вищому навчальному закладі може бути присутня лише у вигляді предмету навчальної наукової дисципліни «Релігієзнавство» або ж як об’єкт наукових досліджень.
Найприкріше, що все це слухали близько 40 студентів, яких незаконно звільнили від відвідування занять і привели на цей «круглий стіл». Тут їх такі викладачі і виховували зневажати Конституцію та українські закони.
Таким чином, сам факт проведення цієї конференції УПЦ (МП) при підтримці облдержадміністрації у світському навчальному закладі потрібно тлумачити як спробу посягання на основоположний конституційний принцип взаємодії релігії і громадянина – принцип світськості, коли релігійна віра чи ситуація невіри є справою принципово приватною, а спроба незаконного втручання однієї із конфесій у світоглядну сферу громадянина (у нашому випадку – це викладачі, вчителі і студенти, яких поза їхнім бажанням зобов’язали взяти участь у конфесійному заході) повинна тлумачитися як така, що підпадає під 161 статтю Кримінального кодексу.
Ця конфесійна конференція також повинна тлумачитися як спроба незаконного проникнення однієї із конфесій у таку сферу суспільного життя, як система освіти, куди їй всі вищі нормативні акти України проникати забороняють. Тут відразу виникають аналогії з Росією, де РПЦ (автономною частиною якої є й УПЦ) активно втручається у ті сфери суспільного життя, які Конституцією їй заборонені, претендуючи на роль державної церкви, а національний варіант православ’я – на державну релігію.
Ну і, врешті, ця конференція засвідчила, що в ситуації принципової рівності всіх релігій і церков України перед законом, гарантованої тією ж статтею 35 Конституції України («Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова»), віруючі громадяни однієї із конфесій (УПЦ (МП)), за підтримки своїх прихильників у державних органах обласної влади спробували через одноосібний тиск на систему середньої і вищої освіти зайняти панівне становище в порівнянні з віруючими інших конфесій. Хоча великий прихильник церкви Московського патріархату, Президент України В. Янукович, у своєму дорученні від 6 червня 2011 року прем’єр-міністру М. Азарову, ніби спеціально для наших порушників законів, ще раз чітко наголосив, що потрібно «забезпечувати неухильне додержання принципу рівності релігійних організацій перед законом під час вирішення питань щодо формування та реалізації державної політики щодо релігії і церкви». Але як показує практика – це був жарт.
Немає коментарів:
Дописати коментар