1.
Нація існує в часі,
а отже постійно творить свою історію. Історія – це пам’ять нації. Усвідомлена
членом нації «своя історія» є важливою складовою його національної
ідентичності. В критичні для нації часи (а однією з таких критичних для неї
точок є війна) активізуються процеси, пов’язані з «допомогою» образів минулого сьогоденню, а значить і з привнесенням
нових смислів в історичну складову національної ідентичності. Тут будемо
виходити з того, що ці процеси в суспільстві не відбуваються спонтанно; є певні
сили, що намагаються їх організувати, які ми назвемо владними структурами. І це
не лише держава, але й ті структури, що в цих умовах присвоїли собі право коригувати
зміст образів минулого і наявність об’єктів пам’ятання (політичні партії, групи
активістів, релігійні організації тощо). Їх діяльність можна назвати звичним
терміном – історична політика. У цій доповіді я спробую вказати як саме (якими
способами) владні структури впливають на колективні шари пам’яті, створючи новий
зміст минулого для засвоєння і відтворення його носіями національної
ідентичності. Як буде він засвоєний, з якою специфікою і чи буде взагалі – це
вже інше питання.
