пʼятниця, 16 липня 2021 р.

"РУССКИЙ МИР" У ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Головна теза моєї доповіді: ідейний розвиток Пантелеймона Куліша (1819–1897) відбувався в межах автентичного йому тогочасного ідеологічно-політичного общєрусскогоʼ контексту. П. Куліш був чітко вписаний в імперський ідеологічний порядок і будь-яка модернізація його поглядів, тобто їх розгляд крізь призму пізніших контекстів (самостійницькихʼ, приміром) приводить до конструювання смислів, невластивих поглядам самого письменника. Особливої актуальності ця теза набуває у зв’язку зі святкуванням 200-річного ювілею П. Куліша, коли навіть науковці вчергове заговорили про те, що він розумів український народ як політичний феномен і, що нібито його думка рухалася в напрямку побудови української нації-держави. Обгрунтувати тезу я хотів би через вказівки на вживання та аналіз смислового наповнення такого важливого для П. Куліша поняття як русский мирʼ. Ситуація з русскім міромʼ добре характеризує той початковий синкретичний етап розвитку української національної самосвідомості, коли вона перебувала ще в складі общєрусскостіʼ; їх розмежування на масовому рівні відбудеться вже у ХХ столітті.

середа, 14 жовтня 2020 р.

СВЯТО ПОКРОВИ Й АМНЕЗІЯ

 

За легендою столицю Візантії Константинополь оточили вороги. Жителі міста зібралися у Влахернському храмі і просили у бога порятунку від страшних варварів. Тут же нібито перебували й Андрій Юродивий та його учень блаженний Єпіфаній, яким і привиділася богоматір, що покрила своїм омофором тих, хто перебував у храмі. Після цього ворожі війська відступили від міста. Коли насправді жив святий Андрій Юродивий – однозначної думки немає. Називають і IX, і X століття. І коли точно відбулося це явлення богоматері також ніхто не знає. Але Російська православна церква відстоює дату 1 жовтня (за старим стилем) 910 року (інший варіант – 902). А під ворогами пропонує нам розуміти сарацин-мусульман. Тільки вся справа полягає у тому, що ні одне історичне джерело у ці роки не повідомляє нам ні про яких мусульман під стінами Константинополя. А ось про русів на чолі з Олегом (варіант – Аскольдом) свідчень – маса. Звичайно, церква пропонує осмислювати цю подію умоосяжно позанаціональним чином: як перемогу якогось просто християнства над якимось просто язичництвом, а не як перемогу конкретних греків-ромеїв над конкретними русами в конкретній точці простору і часу.

середа, 3 червня 2020 р.

Творення культу Тараса Шевченка на теренах Сумщини в часи Української революції (1917-1921)


Погруддя Тараса Шевченка
в містечку Вороніж
Глухівського повіту, 1921 р.
«Українську переможну революцію 
зробив Шевченко, –
не полководець, не герой, не цар, 
не дипломат і не
німецький народний вчитель, – 
зробив поет!».
Андрій Ніковський. «Vita nova».

вівторок, 24 грудня 2019 р.

Путивльська "Просвіта" в 1941-1943 рр.

Як не дивно, але німецька окупація нашого краю восени 1941 р. привела до деякої активізації національного життя. В контексті цього процесу розпочинається відродження просвітянського руху. В 1942 р. «Просвіти» були створені в Лебедині, Конотопі, Охтирці, Кролевці. В Сумах було виникло організаційне бюро зі створення «Просвіти» на чолі з С. Сапуном. Але найпершим, вже наприкінці грудня 1941 р., був створений осередок «Просвіти» в Путивлі. Серед свідомої української інтелігенції, що залишилася на окупованих територіях були досить сильними ілюзорні уявлення, що гітлерівський режим може принести Україні, хоч і урізану, але незалежність, тому вона й відроджувала «Просвіти» з надією, що ця організація може якось посприяти руху українства до політичної самостійності. Новостворені осередки «Просвіт», зважаючи на обставини, що склалися, змушені були декларувати лояльність до нацистського «нового порядку». Німецькі військові адміністрації також на початку окупації досить толерантно ставились до просвітян, розраховуючи використати їх для розбудови органів місцевого самоврядування.

вівторок, 5 листопада 2019 р.

"Просвіти" Липоводолинщини в 1917-1922 роках


Часи Української революції (1917-1921) супроводжувалися ще й процесами національно-культурного відродження українського етносу. Важливу роль у цих доленосних подіях відіграла діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта». Як тепер стає зрозуміло, наполеглива праця просвітянських осередків сприяла не лише піднесенню культурного рівня народу, а ще була й важливим чинником українського державотворення.
За останні 30 років ми маємо досить великий масив історичних досліджень як з проблем освітянського руху в Україні загалом, так і розкриття ролі та значення діяльності «Просвіт» в конкретних умовах Української революції. Тут потрібно назвати дослідження Л. Бадєєвої [1], Р. Гарата, А. Коцура, В. Коцура [3], Л. Євселевського і C. Фарини [18], В. Зеленого [19], І. Зуляка [20], О. Коновця [21], О. Лисенка [22], Б. Савчука [23], О. Цапка [26], Т. Чугуя [29].