Відразу зазначимо, що
філософсько-історична проблематика не була визначальною в творчості Дмитра
Чижевського. Однак з огляду на те, що філософською рефлексією позначені багато
його наукових робіт, прямо не пов’язаних з власне філософією, можна спробувати
виділити в них і філософський шар рефлексій над історією. Серед небагатьох
робіт, безпосередньо присвячених філософії історії, варто назвати ранню
розвідку Д. Чижевського «На теми філософії історії» (1925). В інших же працях
філософсько-історичні ідеї висловлені побіжно, часто як методологічне підгрунтя
для розв’язання конкретних наукових проблем (наприклад, у статтях
«Культурно-історичні епохи» (1948) та «Початки і кінці нових ідеологічних епох»
(1954)). Крім усього
цього, не потрібно забувати, що Чижевський одним із перших розпочав історичні рефлексії
над українською філософсько-історичною думкою, коли у журналі «Дзвони» (1932,
Ч. 6) опублікував статтю «В’ячеслав Липинський як філософ історії», у якій
детально проаналізував філософсько-історичну складову соціологічної теорії В.
Липинського. Незважаючи на таку «ескізність», філософсько-історичні
погляди Чижевського становлять певний інтерес для розуміння специфіки розвитку
української філософії у ХХ столітті.
У своїй доповіді ми звернемо
увагу на особливості розуміння Чижевським двох філософсько-історичних понять.
Одне зі сфери епістемології історії – і це поняття «ідеального типу», запозиченого у Макса Вебера. Інше поняття з
області історіософії – це поняття «доля»,
як рушійна сила історичного процесу.