НЕОКАНТІАНСТВО В ІСТОРИЧНОМУ ПІЗНАННІ: ВЕРСІЯ БОГДАНА КІСТЯКІВСЬКОГО

Богдан Кістяківський (1868 – 1920) узвичаєно розглядається як російський соціолог та філософ права початку ХХ сторіччя, а також як яскравий представник «Срібного віку» російської культури (варто нагадати його участь у знаменитому збірнику «Вехи»). Але сам він на рівні етнічного походження однозначно ідентифікував себе українцем (наприклад, він підписував свої публіцистичні статті Українець та врешті саме таке самоусвідомлення і привело Кістяківського-ліберала до розриву із іншим ідеологом лібералізму – Петром Струве через українофобські погляди останнього). І хоча в тих конкретно-історичних умовах імперської Росії така ідентичність не могла не бути суперечливою (хоча б тому, що вона поєднувалась із лояльністю до моделі політичної «великой русской нации») та нам мабуть потрібно розуміти, що це масовий тип націєвідчуття в умовах відсутності власної держави. Приналежність до українства на одному із рівнів самоідентичності дозволяє розглядати філософські погляди Кістяківського складовою історії української філософії.

ПРОБЛЕМА ЕПОХИ В ІСТОРІОСОФІЇ ВІКТОРА ПЕТРОВА

Віктор Платонович Петров (1894–1969) є одним із найбільш ерудованих українських інтелектуалів, яскравим представником культури епохи «розстріляного відродження» та повоєнної української еміграції. Він відомий насамперед як літературознавець, фольклорист і археолог. Крім цього, потрібно згадати, що він був одним із творців української модерної літератури («шостий у гроні» неокласиків, за висловом Юрія Шереха). Але названими сферами духовності не обмежується багатогранний талант В. Петрова, роки перебування в еміграції, після Другої світової війни, були також роками захоплення історіософською проблематикою. За свідченням В. Корпусової, зацікавленість історіософією у В. Петрова виникла набагато раніше, ще у 20-ті роки, коли він досліджував світоглядно-теоретичні засади фольклорних та етнографічних явищ [2, с. 19].

ЩЕ РАЗ ПРО РОЗУМІННЯ ПОСТУПУ ІВАНОМ ФРАНКОМ

Однією з центральних постатей українського філософського процесу модерної доби постає Іван Франко (1856 – 1916). Не дивно, що всебічне вивчення його філософської спадщини має довгу історію. Приблизно всі наукові інтерпретації можна поділити на два періоди: «совєтський» та «постсовєтський». У «совєтський» період філософські погляди Івана Франка досліджували О.Білоус, С.Возняк, Г.Ємельяненко, А.Каспрук, О.Скляренко, М.Третяк. Типова їх оцінка належить Д.Острянину. «Як мислитель-матеріаліст Франко, – писав він, – намагався поширити свої матеріалістичні погляди і на пізнання суспільного життя. В силу того, що Франко не піднявся до рівня діалектичного матеріалізму, він не зміг послідовно провести принципи матеріалізму в поясненні суспільних явищ, тобто стати на позиції історичного матеріалізму. Проте в його соціологічних поглядах є значні, яскраво виявлені елементи матеріалістичного розуміння історії» [4, с. 28]. Тобто, за зразок однозначно береться єдино вірне марксистське матеріалістичне розуміння історії й уже за рівнем наближеності до цього зразка потім приписується значення істинності тому чи іншому вченню.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКІ АНАЛОГИ

Філософія екзистенціалізму відобразила «дух» свого часу, періоду глибоких потрясінь, що спіткали західноєвропейську цивілізацію в першій половині ХХ століття (Перша світова війна, становлення тоталітарних режимів, Друга світова війна). Це філософія кризової свідомості, й тому закономірним є її звернення до проблеми критичних ситуацій, у які потрапляє людина в періоди жорстоких історичних випробувань. Описавши нестійкість, ламкість і кінечність існування людини, екзистенціалізм (виключаючи, мабуть, Ж.-П. Сартра) усе-таки намагається відшукати в людині екзистенціальний шар автентичного, первинно-істинного, в якому й виражається її ідентичність.

ПРО КОНФЕСІЙНИЙ ЗАХІД У СВІТСЬКОМУ ЗАКЛАДІ

Мене вразив у цій ситуації рівень беззаконня. Тому й обурююся тут собі тихенько.

31 жовтня 2013 року у світському навчальному закладі Сумський державний університет за активної підтримки Сумської обласної державної адміністрації була проведена єпархіальна «науково-практична» конференція однієї з православних конфесій – Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ (МП)) – на тему “Воспитание христианских ценностей в современной системе образования: история, теория, традиция, практика”.

ЩЕ ОДНЕ МОЄ ІНТЕРВ'Ю ЖУРНАЛУ "КРАЇНА" 16.05.2013

"Середовище диктує правила гри. І україномовні в ньому – не пани"

З чого формується історична пам'ять?

– Усі ми знаємо щось про минуле. Беремо інформацію самі – зі ЗМІ, історичних фільмів, – або її нам нав'язують. Як у школі: "Оце вчи. Розкажеш – буде п'ятірка, а як ні – то двійка". Усе це формує так звану історичну свідомість, за допомогою якої ми підкріплюємо своє перебування в точці "тепер". Обґрунтовуємо: "Чому ми зараз такі? Тому що ми колись отакі були". Це – легітимізуюча, узаконююча функція історії.

МОЄ ІНТЕРВ'Ю gazeta.ua 13/04/2013

"За "помаранчеву" Сумщину маємо дякувати Володимиру Щербаню"

- Ну давайте один кадр, і досить, - 48-річний сумський філософ та історик В'ячеслав Артюх активно уникає фотооб'єктива. Він приїхав у центр міста під вечір, провівши пари в Сумському державному університеті. Вдягнений у просте чорне пальто, джинси, сорочку.

Де ви тут уже були? Давайте пройдемо на Соборну, там поговоримо.

Заходимо в будівлю Сумського відділення "Просвіти" - вона на головній вулиці міста. У приміщенні старий ремонт. На дверях - патріотичні наліпки, на стінах картини. В кутку кімнати стоїть ряд зелених пластикових стільців, Артюх вмощується на один з них.

Сумщина політично не дуже активна. У час між виборами люди такі ж, як усюди. Але щойно вибори - починається. За Ющенка голосували, як у найкрутіших регіонах Львівської області. За Юлю такий же відсоток, як на Волині. Крайні північний схід і північний захід України голосують однаково.

ТРОХИ ПРО ІСТОРИЧНУ ПАМ'ЯТЬ

Підтримування стабільності у національній реальності включає в якості складової встановлення відносин з певними подіями минулого, які запам’ятовуються або не запам’ятовуються, наділяються позитивними чи негативними смислами. Історична пам’ять, на відміну від, скажімо, історичної науки, є спрощеними колективними сприйняттями фактів свого минулого членами національної спільноти.

ІНАКОДУМСТВО НА СУМЩИНІ

Упорядкував з друзями збірник документів і матеріалів "Інакодумство на Сумщині (1955-1990)". Книгу можна прочитати  ТУТ

ЮЛІАН ВАССИЯН: ІСТОРІЯ, ІСТОРІОСОФІЯ, ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТЬ

Творчість українського філософа й ідеолога націоналістичного руху Юліана Вассияна (1894–1953) (1) до сьогодні не отримала належної оцінки в історіографії української інтелектуальної історії. Тому необхідно детальніше зупинитись на ідеях цього консервативного мислителя, зважаючи на його світоглядні та філософські рефлексії щодо історичного виміру людського існування. Окремі аспекти цієї проблематики вже аналізувались у розвідках М. Антоновича, А. Астаф’єва, М. Голянича (2). Специфіка ж нашого підходу полягає в тому, що ми зосереджуємо увагу лише на деяких ще не досліджених питаннях філософії історії Ю. Вассияна. Мета статті – розкрити вплив феноменологічної філософії Е. Гуссерля на його рефлексії над історією, вказати на моменти волюнтаризму в його філософсько-історичних побудовах та проаналізувати специфіку розуміння ним концепту «історична ідентичність».