МОЯ МОНОГРАФІЯ

Про міфологізацію пам'яті

Колись Мірча Еліаде писав, що у народній пам'яті (усній, неписемній) міфологізація (архетипізація) значущих історичних подій закінчується через два-три століття після моменту їх існування. Від себе додамо, що розпочинається така трансформація минулого у бік його міфологізації  вже через два-три покоління. І навіть у сучасності писемність може лише трохи сповільнити цей процес, але не припинити. Прикладом тут можуть слугувати події Другої світової війни. Поки існують живі спогади учасників цієї доленосної події, поки існують живі контакти між дідами і внуками - це одна війна і ніякі тут брежневські чи горбачовські ідеологізації знання реальних подій не підмінять. Коли ж помирають останні свідки тих подій, то міфологізація котиться по зростаючій лінії. Історичні факти підміняються спрощеними архетиповими моделями. Розпочинається конструювання нової "народної пам'яті" про ту страшну війну. Четверте чи п'яте післявоєнне покоління можуть щось знати про ті події лише на основі документів. І це створює принципово нову ситуацію. Так, лише в умовах незнання реалій 1943-45 років стає можливим феномен "георгієвської стрічки".

"НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ" ДМІТРІЯ ТАБАЧНІКА

Кілька років тому написав для "Літературної України" статтю про небезпеки євразійського світогляду на прикладі аналізу  хамської публіцистики Дмитра Табачника.  На жаль ідеї цієї статті до цього часу актуальні.

Обговорення змісту та призначення української національної ідеї на сучасному етапі державотворення, започатковане на сторінках «Літературної України» виступами «О, націє, ти дужа і вічна як Бог» О. Вертія («ЛУ» від 24.07.08 та 31. 07.08), «Між демократією і охлократією» Е. Лисицина («ЛУ» від 07.08.08) та інших учасників дискусії, порушує гостропекучі проблеми нашого сьогодення та майбутнього України.

ПОНЯТТЯ «ТРАДИЦІЯ» В УКРАЇНСЬКІЙ КОНСЕРВАТИВНО-НАЦІОНАЛІСТИЧНІЙ ІСТОРІОСОФІЇ

    

   В'ячеслав Липинський

 Українська історіософія першої половини ХХ століття як інтуїтивно-глобальна конструкція бажаної моделі історичного процесу є не просто способом його осмисленням, вона ще й виконує досить важливі прагматичні функції. Тобто одним із завдань такого «осмислюючого» погляду на історію стає також конструювання певної «картини» історії з точки зору політичних потреб сьогодення. Як на нашу думку, існує досить чітка відповідність між періодами українського націєтворення в ХХ столітті сфері та періодами активізації осмислення історичного процесу національно заангажованими інтелектуалами. Розуміння «образів» українського історичного процесу неможливе без конкретного звернення до творчості окремих українських мислителів правого спрямування. І тут виділяється група інтелектуалів, що пропонували інтерпретувати українську історію з волюнтаристських позицій. В їхніх консервативно-націоналістичних моделях історичного процесу звернення до минулого базується на специфічній ідеї такого зв’язку між минулим та сучасністю, коли сучасність вважається прямим продовженням минулого, а минуле, у свою чергу, є такою причиною, наслідком якої обов’язково буде саме ця сучасність; якісь розриви тут не передбачаються.

Інакодумство на Сумщині

Петро Рубан

Після смерті Йосипа Сталіна (5 березня 1953 р.) й поступової лібералізації політичного режиму в ході зміцнення влади Микитою Хрущовим, особливо після ХХ з’їзду КПСС, настає новий період в історії Cовєтського Союзу, який з легкої руки письменника Іллі Еренбурга дістав назву періоду «відлиги». В цей час і виникає рух інакодумців. Зміст поняття «інакодумство» («дисидентство») ми пов’язуємо з виявом специфічних форм опозиційного авторитарному комуністичному політичному режимові сприйняття й осмислення соціальних, економічних, політичних, національних, духовних аспектів совєтської дійсності та відповідної поведінки на їх основі.

ПРО ТРАДИЦІОНАЛІЗМ ДМИТРА ДОНЦОВА

Колись пробував подати  Дмитра Донцова в образі традиціоналіста. Тим більше, що він у своїх текстах був зовсім не проти цього самого традиціоналізму. Ось що з цього вийшло.

У відомих своїх працях «Де шукати наших історичних традицій» (1938) та «Дух нашої давнини» (1944) Д. Донцов намагався вибудувати за допомогою української історії новий варіант ідеології традиціоналізму, який ґрунтувався б не на безпосередніх цінностях традиційно-аграрного суспільства, але такого, що послуговується ірраціональними зразками європейської філософської думки (йдеться про А. Шопенгауера, «філософію життя», Х. Ортегу-і-Гасета). Крім того, відкриття можливостей концепту міфу при конструюванні політичних ідеологій, започатковане ще Ф. Ніцше та Ж. Сорелем, захопило його також. Присутність міфу в ідеології «чинного» націоналізму полягає насамперед у неусвідомленому наслідуванні форм міфічного мислення; тобто коли ми говоримо про цей рівень міфу у Д. Донцова, то маємо на увазі, насамперед, певний спосіб організації подій минулого за архаїчними схемами світосприйняття. І хоча «міфізм» у Д. Донцова як схема, форма реально існує в межах ідеологічної свідомості, але він вказує на об’єктивне існування постійних глибинних міфічних архетипів, без яких світ національного буття був би неможливим.

Що таке об'єктивна історія?

Це наївне питання людей, що не хочуть знати про активну роль суб'єкта в пізнанні проминулої реальності. А чи вже задумались?

Жив колись такий філософ - Григорій Сковорода

Сковородинівка. Біля входу в літетатурно-меморіальний музей Григорія Сковороди

Колисть тут був пам'ятник Леніну

Зруйнований пам'ятник Леніну в Сумах. Постамент і рештки ніг комуністи прикрили брезентом.

ІСТОРІОСОФСЬКЕ КОНСТРУЮВАННЯ "УКРАЇНИ-НА-МЕЖІ " У ВИКОНАННІ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

Колись написав статтю про Миколу Хвильового та його євразійську ідею "України на межі цивілізацій".