Що таке історичний міф та як він можливий?

 

Міф – явище багатопланове й багатозначне. Таким він постав у результаті присутності у різних сферах культури та перетворення в предмет дослідження у наукових практиках. Але на буденному рівні свідомості він продовжує залишатися лише синонім казочки, побрехеньки, ілюзії, неправди. Звідсіля ж і популярне розуміння історичного міфу: міф – це неправдива оповідь про якийсь фрагмент минулого тому, що не може бути верифікована ніякими історичними джерелами. Інколи додають: «але, в яку носії таких оповідей вірять як в єдино правдиву». Головне при такому тлумаченні – це момент невідповідності змісту оповіді, що буде названа міфічною, деякій проминулій реальності. У своїй розвідці ми спробуємо обгрунтувати ту тезу, що історичний міф – це смислова конструкція і її присутність чи відсутність у свідомості сучасної людини залежить від особливостей інтерпретації самої категорії міфу.

Проблема історичної епохи в історіософських візіях інтелектуалів української діаспори 40-х років ХХ століття

"Просвіти" Конотопського повіту в 1917-1923 рр.

 

У процесах модерного українського націєтворення, починаючи з середини ХІХ ст., важливу відіграють різні культурно-просвітницькі організації. У своїй діяльності вони зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони в той же час привносять у його свідомість і українську ідею. До такого типу організацій належали «Громади», «Січі», «Соколи», Українські клуби, наукові товариства, театральні та музичні гуртки тощо. Та найвідомішою і найважливішою серед них є безперечно товариство «Просвіта», що виникло у Львові в 1868 р. Діяльність цієї організації була перенесена на землі Наддніпрянської України в часи першої російської революції (кінець 1905 р.), а розквіт її припав уже на період 1917–1923 рр., тобто на часи Української революції та перші роки совєтської влади.

"Просвіти" Охтирського повіту в 1917-1922 рр.

 

Після Лютневої революції 1917 р. на територіях, населених українським етносом масово розпочинають виникати такі культурно-просвітницькі громадські організації як «Просвіти». Відомий мовознавець Олекса Синявський писав тоді: «Просвіта» – «се найхарактерніша і найулюбленіша на Вкраїні дитина Революції». У своїй діяльності ці товариства об’єктивно зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони, в той же час, привносять у його свідомість і українську ідею.

Артюх - Ярова: Запровадження латиниці: за та проти

 Дискутуємо на обласному телебаченні  з футуристкою Аллою Яровою. 27.09.21.

"РУССКИЙ МИР" У ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Головна теза моєї доповіді: ідейний розвиток Пантелеймона Куліша (1819–1897) відбувався в межах автентичного йому тогочасного ідеологічно-політичного ‘общєрусскогоʼ контексту. П. Куліш був чітко вписаний в імперський ідеологічний порядок і будь-яка модернізація його поглядів, тобто їх розгляд крізь призму пізніших контекстів (‘самостійницькихʼ, приміром) приводить до конструювання смислів, невластивих поглядам самого письменника. Особливої актуальності ця теза набуває у зв’язку зі святкуванням 200-річного ювілею П. Куліша, коли навіть науковці вчергове заговорили про те, що він розумів український народ як політичний феномен і, що нібито його думка рухалася в напрямку побудови української нації-держави. Обгрунтувати тезу я хотів би через вказівки на вживання та аналіз смислового наповнення такого важливого для П. Куліша поняття як ‘русский мирʼ. Ситуація з ‘русскім міромʼ добре характеризує той початковий синкретичний етап розвитку української національної самосвідомості, коли вона перебувала ще в складі ‘общєрусскостіʼ; їх розмежування на масовому рівні відбудеться вже у ХХ столітті.

Про розуміння екзистенціальної філософії українськими інтелектуалами-емігрантами 40-50-х рр. ХХ століття

Сумська "Просвіта" в 1917-1918 рр.

З історії товариства "Просвіта" на Сумщині (1917-1923 рр.)

СВЯТО ПОКРОВИ Й АМНЕЗІЯ

 

За легендою столицю Візантії Константинополь оточили вороги. Жителі міста зібралися у Влахернському храмі і просили у бога порятунку від страшних варварів. Тут же нібито перебували й Андрій Юродивий та його учень блаженний Єпіфаній, яким і привиділася богоматір, що покрила своїм омофором тих, хто перебував у храмі. Після цього ворожі війська відступили від міста. Коли насправді жив святий Андрій Юродивий – однозначної думки немає. Називають і IX, і X століття. І коли точно відбулося це явлення богоматері також ніхто не знає. Але Російська православна церква відстоює дату 1 жовтня (за старим стилем) 910 року (інший варіант – 902). А під ворогами пропонує нам розуміти сарацин-мусульман. Тільки вся справа полягає у тому, що ні одне історичне джерело у ці роки не повідомляє нам ні про яких мусульман під стінами Константинополя. А ось про русів на чолі з Олегом (варіант – Аскольдом) свідчень – маса. Звичайно, церква пропонує осмислювати цю подію умоосяжно позанаціональним чином: як перемогу якогось просто християнства над якимось просто язичництвом, а не як перемогу конкретних греків-ромеїв над конкретними русами в конкретній точці простору і часу.