Національні образи Григорія Сковороди

Про управління історичною пам'яттю в часи російсько-української війни

 

1.  Нація існує в часі, а отже постійно творить свою історію. Історія – це пам’ять нації. Усвідомлена членом нації «своя історія» є важливою складовою його національної ідентичності. В критичні для нації часи (а однією з таких критичних для неї точок є війна) активізуються процеси, пов’язані з «допомогою» образів минулого сьогоденню, а значить і з привнесенням нових смислів в історичну складову національної ідентичності. Тут будемо виходити з того, що ці процеси в суспільстві не відбуваються спонтанно; є певні сили, що намагаються їх організувати, які ми назвемо владними структурами. І це не лише держава, але й ті структури, що в цих умовах присвоїли собі право коригувати зміст образів минулого і наявність об’єктів пам’ятання (політичні партії, групи активістів, релігійні організації тощо). Їх діяльність можна назвати звичним терміном – історична політика. У цій доповіді я спробую вказати як саме (якими способами) владні структури впливають на колективні шари пам’яті, створючи новий зміст минулого для засвоєння і відтворення його носіями національної ідентичності. Як буде він засвоєний, з якою специфікою і чи буде взагалі – це вже інше питання.

Концепт "русского мира" та українофільство другої пол. ХІХ ст.

Дві різні історії Сумщини: чому історія, яку вивчали в СРСР, здається нам неправдивою (моє інтерв'ю ЦУКРу)

 

Чотири факти з минулого, які за часів незалежності зазвучали по-новому

Як за часів радянського союзу, так і тепер у масових курсах історії розповідають правдиві факти, стверджує історик та краєзнавець В’ячеслав Артюх. При цьому, його не дивує, що для нас сьогоднішніх радянський виклад історії виглядає неправдивим та маніпулятивним. Цукр попросив В’ячеслава Артюха пояснити, чому так відбувається, і навести кілька прикладів переосмислених історичних подій, пов’язаних з історією Сумщини.

Що таке історичний міф та як він можливий?

 

Міф – явище багатопланове й багатозначне. Таким він постав у результаті присутності у різних сферах культури та перетворення в предмет дослідження у наукових практиках. Але на буденному рівні свідомості він продовжує залишатися лише синонім казочки, побрехеньки, ілюзії, неправди. Звідсіля ж і популярне розуміння історичного міфу: міф – це неправдива оповідь про якийсь фрагмент минулого тому, що не може бути верифікована ніякими історичними джерелами. Інколи додають: «але, в яку носії таких оповідей вірять як в єдино правдиву». Головне при такому тлумаченні – це момент невідповідності змісту оповіді, що буде названа міфічною, деякій проминулій реальності. У своїй розвідці ми спробуємо обгрунтувати ту тезу, що історичний міф – це смислова конструкція і її присутність чи відсутність у свідомості сучасної людини залежить від особливостей інтерпретації самої категорії міфу.

Проблема історичної епохи в історіософських візіях інтелектуалів української діаспори 40-х років ХХ століття

"Просвіти" Конотопського повіту в 1917-1923 рр.

 

У процесах модерного українського націєтворення, починаючи з середини ХІХ ст., важливу відіграють різні культурно-просвітницькі організації. У своїй діяльності вони зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони в той же час привносять у його свідомість і українську ідею. До такого типу організацій належали «Громади», «Січі», «Соколи», Українські клуби, наукові товариства, театральні та музичні гуртки тощо. Та найвідомішою і найважливішою серед них є безперечно товариство «Просвіта», що виникло у Львові в 1868 р. Діяльність цієї організації була перенесена на землі Наддніпрянської України в часи першої російської революції (кінець 1905 р.), а розквіт її припав уже на період 1917–1923 рр., тобто на часи Української революції та перші роки совєтської влади.

"Просвіти" Охтирського повіту в 1917-1922 рр.

 

Після Лютневої революції 1917 р. на територіях, населених українським етносом масово розпочинають виникати такі культурно-просвітницькі громадські організації як «Просвіти». Відомий мовознавець Олекса Синявський писав тоді: «Просвіта» – «се найхарактерніша і найулюбленіша на Вкраїні дитина Революції». У своїй діяльності ці товариства об’єктивно зреалізовують двояку функцію: забезпечуючи певний рівень освіченості простого народу, вони, в той же час, привносять у його свідомість і українську ідею.

Артюх - Ярова: Запровадження латиниці: за та проти

 Дискутуємо на обласному телебаченні  з футуристкою Аллою Яровою. 27.09.21.

"РУССКИЙ МИР" У ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Головна теза моєї доповіді: ідейний розвиток Пантелеймона Куліша (1819–1897) відбувався в межах автентичного йому тогочасного ідеологічно-політичного ‘общєрусскогоʼ контексту. П. Куліш був чітко вписаний в імперський ідеологічний порядок і будь-яка модернізація його поглядів, тобто їх розгляд крізь призму пізніших контекстів (‘самостійницькихʼ, приміром) приводить до конструювання смислів, невластивих поглядам самого письменника. Особливої актуальності ця теза набуває у зв’язку зі святкуванням 200-річного ювілею П. Куліша, коли навіть науковці вчергове заговорили про те, що він розумів український народ як політичний феномен і, що нібито його думка рухалася в напрямку побудови української нації-держави. Обгрунтувати тезу я хотів би через вказівки на вживання та аналіз смислового наповнення такого важливого для П. Куліша поняття як ‘русский мирʼ. Ситуація з ‘русскім міромʼ добре характеризує той початковий синкретичний етап розвитку української національної самосвідомості, коли вона перебувала ще в складі ‘общєрусскостіʼ; їх розмежування на масовому рівні відбудеться вже у ХХ столітті.